Захист неповнолітніх. Спільність: діяти разом. Виступ Лінди Ґізоні

С. Лідія Короткова, СНДМ – Ватикан

Останньою доповіддю другого дня зустрічі «Захист неповнолітніх у Церкві» був виступ пані Лінди Ґізоні, заступника Секретаря секції мирян Дикастерії в справах мирян, сім'ї та захисту життя. Пані Ґіоані 54 роки, вона одружена, виховує двоє дітей. Від 1997 року, як доктор канонічного права, займала різні посади в церковних трибуналах Римської дієцезії та Римської Курії, також викладає канонічне право в Папському Григоріянському університеті та  в римському університеті «РомаТре».

У своєму виступі, серед іншого, вона наголосила: «Я вірю, що спільно, у взаємному та активному слуханні, ми візьмемо на себе зобов'язання активно трудитись, щоб у майбутньому не виникали подібні скандали та Церква компетентно, відповідально та любляче дбала про постраждалих, аби запобігання не закінчувалось прекрасною програмою, але стало постійннм пастирським наставленням».

Наводячи свідчення жінки, що зазнала психологічної сексуальної наруги з боку членів Церкви, Лінда Ґізоні підкреслила, що не можемо говорити про захист неповнолітніх, про відповідальність і підзвітність, якщо не маємо перед очима постраждалих та їхні родини, насильників, співучасників, несправедливо звинувачених, недбалих та про змушених замовкнути.  На її думку, про всі ці проблеми треба говорити, стоячи навколішки перед милосердним Небесним Отцем, Який посилає нас гоїти рани та зцілити їх бальзамом Божої любові.

Зробити підзвітність необхідною й можливою

Зловживання, сподіяні щодо неповнолітніх, насамперед, вимагають знати, що сталось, усвідомлюючи наслідки, разом з необхідністю визначити правду, справедливість відшкодування та запобігання таких наруг. Однак, тільки знання фактів не є достатнім, щоб притягнути винних до відповідальності. Необхідною є підзвітність, яка передбачає процес оцінювання та звітування щодо зроблених та здійснених виборів, що відповідає вимогам суспільного характеру. Однак, Церква не може бути відокремлена від того, чого вимагає її інституційний вимір,

адже  підставою підзвітності є природа Церкви, яка полягає в таїнстві сопричастя, що ґрунтується у Пресвятій Тройці, Церкви, як Божого люду, що прямує вперед, не уникаючи, але виходячи назустріч усім викликам, також і тим, які пов’язані із згаданими зловживаннями.

Деякі еклезіологічні питання

Лінда Ґізоні вказує, що тільки розглядаючи Церкву як таїнство, що виявляється та здійснюється в містерії сопричастя Пресвятої Тройці, можна правильно зрозуміти різноманітність харизм, дарів та служінь у Церкві, багатогранність ролей та функцій, притаманних Божому людові. Отож, важливо розуміти, що вірні в Церкві не призначають ролі та завдань на соціальній основі потреб інституційного функціонування, і що таїнство хрищення вчиняє їх співучасниками священичого, царського й пророчого служіння Христа. А друге важливе питання стосується правильного розуміння рукоположеного служіння, зокрема між єпископом та священиками, будуючи Божий люд своїм служінням, життям молитви, відданості, жертвенності й святості в служінні в Божому винограднику, до якого вони покликані.

Доповідач згадала також і необхідність взаємодії різних харизм та служіння в Церкві, яка стає видимою та діючою в своїй спільнотній природі тоді, коли кожен охрищений виконує те, що йому властиве, коли різноманітність харизм і служіння виражається в залученні кожного з них, при цьому шануючи їхні відмінності. Необхідно, щоб залучення всього Божого люду було динамічним, щоб миряни та богопосвячені особи не були виконавцями того, що належить священнослужителям, а всі були слугами в Господньому винограднику, де кожен робить свій відповідний внесок.

Ідеї для практичного здійснення

На закінчення свого виступу пані Лінда Ґізоні, заступник Секретаря секції мирян Дикастерії в справах мирян, сім'ї та захисту життя, подала декілька ідей для практичного здійснення. Вона вказала, що слід використати вже випробувані та ефективні практики й дослідження, які залучають компетентних людей, що представляють увесь Божий люд, використовуючи при цьому критерії, які виходять поза межі місцевих особливостей, захищаючи неповнолітніх шляхом дотримання правди, справедливості, сприяючи відшкодуванню та запобігання зловживань. Повиннq бути визначені й забезпечені процедури підзвітності, підпорядковуючи їх до потреб місця й часу.

Побажано створення незалежних консультативних комісій на території кожної Єпископської Конференції, надаючи допомогу єпископам та настоятелям Чинів і Згромаджень. Доречно розглянути питання створення центрального апарату, що сприятиме розвиткові згаданих інституцій у середовищі власної церковної ідентичності. Варто переглянути чинне законодавство про папську таємницю, щоб вона захищала гідність постраждалих, їхню репутацію, добро Церкви, одночасно розвиваючи клімат прозорості й довіри, уникаючи думки, що таємниця полягає в тому, аби  приховати проблеми, а не для захисту  добра. Необхідно також уточнити критерії правильної комунікації, в якій вимоги прозорості повинні бути збалансовані з такими, що стосуються конфіденційності.