Шукати

2022.04.15 Via Crucis 2022.04.15 Via Crucis  (Vatican Media)

Хресна дорога у Колізеї: голоси миру з територій, поранених війною

Цьогорічними роздумами стали свідчення, які надійшли до Папи від людей з різних частин світу, які є жертвами насильства, бідності, несправедливості.

Із земель, поранених бомбами, ракетами, пострілами чи убивчою ненавистю. Чолові і жінки, підлітки, молодь і похилі віком, батьки і богопосвячені особи ділилися при різних нагодах і в різний спосіб з Папою своїми свідченнями. Вони стали роздумами, які супроводжуватимуть молитву Хресної дороги, що 7 квітня 2023 р. ввечері відбудеться в римському Колізеї. «Голоси миру в час війни», – таку тему Святіший Отець обрав для цієї молитви. Згадані свідчення Папа вислухав, зокрема, під час своїх Апостольських подорожей та інших зустрічей. Про їх впорядкування подбали деякі дикастерії Римської Курії.

Хресна дорога вирушає зі Святої Землі, де «насильство здається нашою єдиною мовою». В цьому контексті, «обтяженому ненавистю та почуттям кривди» звучить заклик прийняти рішення на користь миру та молитва про Господнє просвітлення, коли ми «безапеляційно засуджуємо ближніх» чи «заплющуємо очі перед несправедливістю».

Свідчення мігранта із Західної Африки, який розповідає свою «хресну дорогу», позначену затриманням і тортурами в Лівії та про подолання морської подорожі в ґумовому човні разом з сотнею інших людей, прозвучало в контексті другого стояння. Натомість молодь з Центральної Америки, під час зупинки, зосередженої на падінні Ісуса під тягарем хреста, говорила також про падіння, які розкручують спіраль наркоторгівлі, насильства, залежності та експлуатації.

Із Південної Америки прозвучав голос матері, яка 2012 року постраждала від партизанської міни та бачила страждання доньки з осколками скла на обличчі. Уявляючи біль Марії, яка бачила спотворене обличчя Сина, жінка пройшла спеціальний вишкіл, щоби навчати інших запобігати інцидентам на замінованих територіях. Три історії мігрантів з Африки, Південної Азії та Близького Сходу вилилися в роздуми на п’ятому стоянні, запитуючи про те, чи й для них знайдеться Киринеєць, який допоможе нести хрест. Із Балканського півострова, натомість, надійшло свідчення священика, який під час війни був депортований до концтабору, де йому не давали ні їжі, ні води. «Вони погрожували повиривати мені нігті, спалити живцем», – розповідає він, зізнаючись, що навіть просив убити його. Одна ж мусульманка стала для нього «Веронікою», приносячи їжу.

Два підлітки з півночі Африки, що пережили досвід таборів для переміщених осіб, розповіли про своє прагнення вчитися та гратися, але не мають для цього ні простору, ні можливостей. «Мир – це благо, війна – лихо. Хочу сказати це лідерам світу», – зазначає один із них. До світу промовили і представники південно-східної Азії. «Ми – народ, який любить мир, але ми роздавлені хрестом конфлікту. Сльози наших матерів оплакують голод своїх дітей». Черниця із центральної Африки розповіла про жахливий ранок 5 грудня 2013 року, коли бойовики напали на її село. Втративши все та здолавши з Божою допомогою біль, вона утвердилася в покликанні навчати дітей цінностей допомоги, прощення та чесності.

На десятій зупинці, на якій роздуми зосереджені на тому, як Ісус був обдертий з одягу, упорядники поєднали свідчення українського та російського підлітків. Перший розповідає про те, як вночі втікав з родиною з Маріуполя, вирішивши податися до Італії, де була бабуся. На кордоні ж довелося попрощатися з батьком. «Коли ми прибули до Італії, я сумував. Я почувався обдертим з усього: повністю голим. Я не знав мови і не мав жодного друга. Бабуся старалася, щоб я почувався щасливцем, але я не робив нічого іншого, а лише повторював, що хочу повернутися додому. Врешті, моя сім’я вирішила повернутися в Україну», – розповідає він, зазначивши, що ситуація тут є важкою, і додає: «Але в серці в мене залишилася та впевненість, про яку мені говорила бабуся, коли я плакав: “Побачиш, що все мине. З Божою допомогою повернеться мир”». «Я російський хлопець, і коли це говорю, то майже відчуваю провину, й одночасно, не розумію чому, а тому почуваюся подвійно зле. Обдертий зі щастя та мрій на майбутнє», – зазначається в другому свідченні. Хлопець згадує про свого старшого брата, який через кілька днів після 18-річчя вирушив у подорож, а згодом прийшов лист з повідомленням про його смерть. «Нам всі казали, що ми мали б пишатися, але вдома були лише великі смуток і страждання, – додав він. – Подібне сталося з татом і дідом, які виїхали, і не маємо про них жодної звістки. Один мій шкільний товариш, з великим страхом, сказав мені на вухо, що йде війна. Повернувшись додому, я написав молитву: Ісусе, будь ласка, зроби, щоби був мир в усьому світі, щоб усі ми могли бути братами».

Своїми стражданнями ділиться також юнак з Близького Сходу, який від 2012 року переживає війну. «Другою Голготою» для нього стала втеча разом з батьками і досвід біженства. Слова надії прозвучали від жінки із західної Азії, яка стала свідком загибелі малого сина внаслідок бомбардування. «Віра допомагає мені надіятися, бо нагадує мені, що померлі перебувають в обіймах Ісуса», – зазначає вона. Черниця зі східної Африки у своїх спогадах переживає смерть співсестри з рук терористів у день, коли її країна святкувала день незалежності. Дівчата з півдня Африки, які пережили викрадення, поділилися досвідом прощення своїм кривдникам.

Хресна дорога завершується молитвою 14-ти «дякую» Господеві, за лагідність, яка збиває свавілля з пантелику, за мужність, з якою Він узяв хрест, за мир, який випливає з Його ран, за те, що дарував нам Свою Матір, за любов, виявлену перед обличчям зради, за те, що перемінив сльози в усмішку, за те, що полюбив усіх, нікого не виключаючи, за надію, яку вливає у серця в годину випробування, за милосердя, яке зціляє нашу неміч, за те, що був обдертий з усього, щоби нас збагатити, за те, що перемінив хрест у дерево життя, за прощення, дароване своїм убивцям, за те, що переміг смерть, за світло, яке запилив серед нашої ночі, примиривши усі поділи.

07 квітня 2023, 19:03