Папа: молімося до Божої Матері за Венедикта XVI і тих, хто страждає від війн
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан
«Бог має Матір, отже, назавжди пов’язав Себе з нашою людською природою, як син пов’язаний з мамою, настільки, що наша людськість – це Його людськість», – сказав Папа Франциск, пояснюючи, що саме це є «прекрасною новиною», яку нам несе урочистість Пресвятої Богородиці Марії, що відзначається 1 січня. Очоливши у перший день 2023 року Святу Месу в базиліці Святого Петра у Ватикані, Святіший Отець у своїй проповіді зупинився на прикладові, який нам дають вифлеємські пастухи.
Всі ми потребуємо надії
Проповідник зауважив, що Бог, народившись від Марії, показав Свою конкретну любов до нашого людства, «реально і повністю» його пригорнувши, Він любить нас «зблизька», «зсередини нашого тіла». Святіший Отець звернув увагу на те, що наші дні часто позначені призиванням «Святої Божої Матері», адже ці слова є частиною молитви «Радуйся, Маріє», яку проказуємо в різні моменти, зокрема, перебираючи зернята розарію. І Вона відповідає нам, дає нам надію. «І ми, на початку цього року, потребуємо надії як земля дощу. Рік, який відкривається під знаком Божої та нашої Матері, говорить нам про те, що ключем надії є Марія, а гімн надії – це призивання Пресвятої Божої Матері», – сказав Папа, додаючи: «Сьогодні ввіряємо Пресвятій Матері дорогого Папу-емерита Венедикта XVI, аби Вона супроводжувала його під час переходу з цього світу до Бога. Молімося до Матері особливим чином за дітей, які страждають і вже не мають сили молитися, за братів і сестер, уражених війною в різних частинах світу, які переживають ці дні свята серед темряви та холоду, в злиднях і страху, поглинуті насильством і байдужістю! Для тих, хто не має миру, призиваймо Марію, жінку, що привела у світ Князя миру».
Мир недоступний непорушним
Зазначивши, що через руки Матері «Божий мир хоче ввійти в наші домівки, серця, в наш світ», Папа заохотив наслідувати героїв євангельського читання, які перші побачили Матір з Дитям на руках – вифлеємських пастухів. Це були вбогі та прості люди, тієї ночі вони працювали, і вони перші «пізнали близького Бога, Бога, Який прийшов убогим і любить перебувати з вбогими». Й вони навчають нас «двох простих жестів, які не завжди є легкими: пішли і побачили».
Євангелія говорить, що вони на голос ангела пішли без зволікання. Вони не залишилися незрушними, не чекали, коли розвидниться. Й так знайшли очікуваного від віків Месію. «Браття, сестри, щоби прийняти Бога та Його мир не можна залишатися незрушними, перебувати в зручностях, чекаючи, коли речі покращаться. Потрібно підвестися, скористатися шансом благодаті, піти, ризикнути», – сказав проповідник, спонукаючи тепер, на початку року, замість того, щоб думати і надіятися, що речі зміняться, запитувати: «Куди я хочу піти? До кого іду, щоби чинити добро?». Бо в Церкві та в суспільстві багато людей «очікують на те добро, яке ти і лише ти можеш принести, чекають на твоє служіння».
Уважний погляд
Далі Євангелія говорить, що прийшовши, пастухи знайшли «Марію, Йосифа і дитятко, що лежало в яслах». І коли «побачили Його», то сповнилися здивування та всім розповідали про те, що чули і бачили, прославляючи Бога. Поворотним моментом, за словами Святішого Отця, є те, що вони Його побачили. «Бачити – важливо, обіймати поглядом, як пастухи перебувати перед Дитям, що в обіймах Матері. Нічого не кажучи, нічого не просячи, нічого не роблячи. Дивитися в мовчанні, адорувати, очима прийняти утішливу ніжність Бога, що став людиною, Його та нашої Матері», – мовив Папа, заохочуючи на початку року «присвятити трохи часу тому, щоби бачити», тобто, «розплющити очі та тримати їх відкритими на те, що вартісне: на Бога і на ближніх», а також «наважитися відчути здивування від зустрічі, що є стилем Бога».
Проповідник зауважив, що ми часто, охоплені поспіхом, не знаходимо часу, щоби «побути хвилинку в товаристві Господа, щоби послухати Його слово, помолитися». Те саме трапляється у наших стосунках з ближніми, коли не знаходимо часу вислухати дружину чи чоловіка, поговорити з дітьми, запитуючи не тільки про здоров’я чи успіхи в навчанні, але й про те, чим вони живуть. А скільки користі може принести спілкування з похилими віком, «щоби заглянути в глибину життя та наново відкрити коріння». І тому потрібно запитувати себе, «чи ми здатні помітити того, хто живе поруч», щоби «розуміти серцем, бачачи».
