Папа: вивчення історії – цінний шлях для сприяння мирові

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан

Бути уважним на те, щоб схоплювати різні дійсності, в яких крізь століття втілювалося й надалі втілюється Євангеліє. Так завдання істориків християнства описав Папа Франциск, приймаючи у суботу, 28 травня 2022 р., учасників пленарної зустрічі Папського Комітету Історичних Наук.

Свої роздуми він розпочав з того, що нагадав про жест Папи Пія ХІ, який після обрання 1922 року, виголосив своє перше благословення з зовнішньої лоджії базиліки Святого Петра, а не з внутрішньої, як троє його попередників після об’єднання Італії та падіння Папської Держави. Цим він заохочував Церкву повернутися до світу, прислухатися до потреб суспільства нашого часу.

Папа Франциск наголосив, що для історика залишається незамінним триматися дійсності, твердо задокументованої, «без ідеалістичної втечі в минуле». Історія Церкви, за його словами, є місцем «зустрічі та зіставлення, в якому розвивається діалог між Богом і людством». Папа Пій ХІІ створив Комітет історичних наук, щоби підтримувати вивчення історії, що є «незамінним у лабораторії миру».

Побажавши, аби історики своїми дослідженнями та аналізом динамік, якими позначені події людства, «причинилися до сміливого запуску процесів зіставлення у конкретності історії народів і держав», і згадавши про те, що актуальні події в Європі не дають змоги зустрічатися із деякими колегами, з якими минулими десятиріччями відбувалося зіставлення в рамках симпозіумів, організовуваних у співпраці з РАН та істориками Московського патріархату, Святіший Отець зазначив, що в той час, як історія пронизана війнами і конфліктами, дослідження історії нагадує про «інженерію мостів», сприяючи плідним контактам між віруючими та невіруючими, між християнами та визнавцями інших релігій.

«Ваш досвід, – сказав Папа, – багатий повчаннями. Ми потребуємо їх, бо він є носієм історичної пам’яті, необхідної для того, аби зрозуміти, що саме є ставкою в творенні історії Церкви та людства: йдеться про те, щоби запропонувати відкритість на примирення братів, загоєння ран, реінтеграцію вчорашніх ворогів у гармонію націй, як це після другої світової війни зуміли зробити батьки-засновники об’єднаної Європи».