Папа: Просимо в Бога миру, якого людина не може збудувати

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ - Ватикан

Молитва, милосердна любов та піст – це зброя духа, «через яку ми в цей день молитви та посту за Україну випрошуємо в Бога того миру, якого люди самі не спроможні ні досягнути, ні збудувати». Таку молитву Папа Франциск підносить наприкінці проповіді з нагоди початку Великого Посту. У Попільну середу, 2 березня 2022 р., на Авентинському пагорбі Риму відбулися традиційні обряди з нагоди початку Чотиридесятниці. Святіший Отець не зміг очолити цю молитву через гострий біль коліна, тож від його імені це зробив кардинал П’єтро Паролін, Державний Секретар, який також прочитав його проповідь.

Коментуючи євангельський уривок, призначений на цей день, в якому Ісус повчає про піст і молитву, Папа заохочує до молитви, милосердної любові та посту, що є «ліками, спроможними змінити історію». «Це головні дороги, які дозволяють Богові втрутитися в наше життя та в життя світу», – наголошує він, підносячи молитву: «Господи, що бачиш таємне та винагороджуєш понад будь-які наші очікування, вислухай молитву тих, які уповають на Тебе, насамперед, найсмиренніших, найбільш випробовуваних, тих, що страждають і втікають під гуркотом зброї. Поверни в серця мир, знову даруй нашим дням Твій мир».

Нагорода в Отця

Великопосні зусилля, як перестерігає Святіший Отець, спрямовані на «винагороду в Отця», яка є вічною, остаточною, життєвим завданням, а тому повинна переважати над «винагородою в людей», що немов міраж, залишає з порожніми руками, коли шукаємо похвали з боку інших, світського успіху. «Хто шукає винагороду світу, той не знаходить мир, той не сприяє мирові. Бо втрачає з поля зору Отця. Й ця небезпека тяжіє над кожним із нас», – зазначає проповідник.

Недуга та ліки

Папа підкреслює, що обряд посипання голови попелом є саме пересторогою, щоби не жити під знаком марнославства, коли «тим, що вартує, не є очищення серця, а захоплення з боку людей, не Божий погляд на нас, але те, як інші нас бачать». Цей символ спонукає «замислитися над минущістю нашого людського стану», є гіркими ліками, що «дієві в лікуванні недуги зовнішніх ефектів», що є «духовною недугою, яка поневолює людину, вчиняючи її залежною від похвали інших».

І духовні сфери не є «імунними» до цієї недуги, бо також молитва, піст і милосердя можуть стати самодостатніми, і навіть за найпрекраснішим жестом «може приховуватися хробак самовдоволення». Не є вільним серце, яке замість любові небесного Отця шукає людське схвалення, і попіл нагадує про те ніщо, яке «приховується за шуканням світської винагороди».

Піст – це не дієта

У молитві, що звершується не на показ, а в приховано, з поглядом, зосередженим на Розп’ятому, ми, за словами Папи, «вкладаємо в Його рани наші рани та рани світу», дозволяючи влитися Божій лагідності. Милостиня виявляє красу дарування, «що стає отримуванням». Піст, врешті, «не є дієтою», але визволенням від «нав’язливого шукання фізичного благополуччя, щоби допомагати підтримувати у формі наш дух, а також повертає здатність справедливо оцінювати речі».