Глава Католицької Церкви звертає увагу на те, що існують суспільства, які допускають існування рівних можливостей для всіх, але, водночас, підтримують ідею, що все залежить від кожного. Згідно з таким «частковим» баченням, не матиме сенсу інвестувати в те, щоби ті, які «залишаються позаду», між якими слабкі та менш обдаровані, змогли пробитися вперед у цьому житті. Вкладати в це може приносити менше віддачі. Тож це вимагає «активної присутності» держави та «інституцій громадянського суспільства, які виходять за межі свободи механізмів віддачі певних економічних, політичних й ідеологічних систем, дійсно орієнтуючись, насамперед, на людську особу та спільне благо» (108).
«Дехто народжується в сім’ях з добрими економічними умовами, отримують добру освіту, виростають, добре харчуючись, і, природно, посідають значні можливості. Вони напевно не потребуватимуть активної держави та вимагатимуть лише свободи, – пояснює Папа. – Але очевидно, що це правило не діє для особи з інвалідністю, для того, хто народився у злиденному домі, для того, хто виростав у контексті низькоякісної освіти чи з незначними можливостями належно лікувати свої недуги. Якщо суспільство керується, в першу чергу, критеріями свободи ринку та ефективності, то для таких не залишається місця, а братерство залишатиметься щонайбільше романтичним висловом» (109).
За словами Святішого Отця, саме лише проголошення економічних свобод, коли не існує реального доступу до них для всіх, є суперечливим у собі дискурсом. Такі слова як свобода, демократія чи братерство вихолощуються, бо доки соціально-економічна система призводитиме до жертв, доки існуватиме навіть одна людина, викинута як непотріб, залишатиметься неможливим «свято загального братерства». «Людяне та братерське суспільство спроможне діяти задля ефективного й стабільного гарантування того, щоб усі отримували супровід на дорозі свого життя, не лише в тому, щоби подбати про першочергові потреби, але й щоб могти проявити свої найкращі сторони, навіть якщо їхня віддача не буде найкращою, навіть якщо поступатимуть повільно, навіть якщо їхня ефективність буде незначною» (110), – читаємо в енцикліці.
Далі Папа звертає увагу на те, що людська особа, з її невід’ємними правами, «природно відкрита на зв’язки», відчуваючи покликання виходити за межі себе самої, шукаючи зустрічі з іншими. Тому слід остерігатися деяких двозначностей, що можуть зродитися із «неправильного розуміння поняття людських прав і парадоксального зловживання ними». Сьогодні ми спостерігаємо тенденцію дедалі ширшого домагання індивідуальних, мало що не «індивідуалістичних» прав, яке містить в собі «поняття людської особи, відірваної від будь-якого соціального та антропологічного контексту». Однак, якщо «право кожного не є гармонійно спрямованим на ще більше благо», то стає джерелом конфліктів і насильства (111).
У цьому контексті Глава Католицької Церкви звертає увагу на те, що «прагнення та шукання добра інших і всього людства» включає також докладати зусилля на користь «дозрівання людей і суспільств у різних моральних цінностях, які ведуть до цілісного людського розвитку». Він зауважує, що в Посланні до Галатів серед плодів Святого Духа наведено такий, що окреслений грецьким словом «agathosyne», що вказує на прив’язаність до добра, на шукання добра, дбання про те, що є кращим для інших, для їхнього зростання не лише в матеріальному добробуті. В латинській мові є схожий вираз «bene-volentia», що вказує на бажання добра ближньому. Йдеться про «сильне прагнення добра, схильність до того всього, що є добрим і відмінним, що спонукає наповняти життя інших прекрасними, вишуканими, будуючими речами» (112).
І в цьому світлі Святіший Отець «з болем» повертається до наголошення на тому, що надто тривалий час ми «перебували в моральному занепаді, жартуючи з етики, доброти, віри, чесності». Тож прийшов час визнати, що «ця легковажна поверховність виявилася малокорисною». Бо таке «нищення будь-яких підвалин соціального життя» призводить до того, що налаштовує нас одні проти одних з метою захисту власних інтересів. Тому сьогоднішнє суспільство потребує «гарантування передачі цінностей, бо якщо цього не ставатиметься, передаються егоїзм, насильство, корупція в її різних формах, байдужість і, врешті-решт, життя, закрите на будь-яку трансцендентність, окопане в індивідуальних інтересах» (113).
