Папа: Ми не повинні соромитися, відчуваючи спонуку молитися в потребі

Чергове повчання Святішого Отця про молитву було присвячене молитві прохальній, що є притаманною нашій людській природі. Він зазначив, що навчаючись молитися і в хвилини щастя, ми не повинні приглушування благання, що зроджуються в нас спонтанно.

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан

Християнська молитва є «повністю людською», вона включає як хвалу, так і благання. На цьому наголосив Папа Франциск, розпочинаючи під час загальної аудієнції в середу, 9 грудня 2020 р., 18-ту катехизу про молитву, в центрі уваги якої була прохальна молитва.

Згідно з навчанням Ісуса

Як зауважив Святіший Отець, коли учні просили Ісуса, аби навчив їх молитися, то Він навчив їх молитви «Отче наш», яка складається саме із прохань, заохочуючи вступити з Богом в синівські стосунки. В цій молитві просимо як про «вищі дари», такі як освячення Його імені між людьми, прихід Його панування, сповнення Його волі, але також молимося і про «простіші та буденні дари», як от «насущний хліб», що включає також здоров’я, дім, працю, а також Євхаристію, «необхідну для життя в Христі», прохання про прощення гріхів і «миру в наших стосунках», прохання про підтримку в спокусах і визволення від зла.

«Просити, благати. Це дуже людяне», – сказав Папа, цитуючи Катехизм Католицької Церкви, який стверджує, що прохальна молитва є визнанням усвідомлення наших стосунків з Богом: як створіння, ми не є початком себе самих, ні панами над труднощами, ні метою, але завдяки проханню повертаємося до Отця, від Якого віддаляємося через гріх.

Ілюзія самодостатності

«Іноді, – вів далі Святіший Отець, – можемо повірити в те, що нічого не потребуємо, що вистачаємо самі собі, що можемо жити в повній самодостатності. Так, іноді, це стається… Але раніше чи пізніше ця ілюзія розсіється». Бо людське буття є «призиванням, що, іноді, перетворюється у волання, часто придушене».

Всі ми в певний момент «переживаємо періоди меланхолії та самотності». Біблія не соромиться показувати стан людини, позначеної недугою, несправедливістю, зрадою друзів чи погрозами ворогів. Буває так, що здається, «ніби все валиться, що дотеперішнє життя було даремним», і в такі хвилини існує «єдиний вихід»: волання, молитва: «Господи, допоможи!». Бо «молитва пробиває промені світла серед найгустішої пітьми».

Разом з усім створінням

Папа зазначив, що ми, люди, поділяємо це призивання з усім створінням, бо «ми не єдині, що “моляться” в цьому безмежному всесвіті», адже, як навчав святий Павло у Посланні до Римлян, кожна частка створіння «носить вписаним у собі прагнення Бога». У нас відлунює «багатоманітний стогін створінь». Ми, однак, єдині, які «моляться свідомо».

«Отож, ми не повинні брати за зле, якщо відчуваємо потребу молитися, не соромитися, перш усього тоді, коли перебуваємо в потребі, просити», – вів далі Святіший Отець, звернувши увагу на те, що багатьом між нами притаманно соромитися просити про допомогу, й стається, що це відчуття переноситься на стосунки з Богом.

«Не сороммося молитися: “Господи, потребую цього!”, “Господи, маю ось такі труднощі”, “Допоможи мені!” – волання серця до Отця. Але також чинити це і в щасливі періоди, дякувати Богові за кожну річ, яку Він нам дав, не вважаючи нічого само собою зрозумілим чи належним, бо все є благодаттю. Мусимо затямити: Господь завжди нам дає, й усе завжди є благодаттю. Однак, не приглушуймо благання, що спонтанно випливає з нас», – заохотив Наступник святого Петра, підкреслюючи, що прохальна молитва означає «прийняття наших обмежень і нашої створеності». Трапляється, що можна не дійти до віри в Бога, але «важко не вірити в молитву», бо вона «просто існує», всі ми мусимо рахуватися з «цим внутрішнім голосом, що може тривалий час мовчати, але одного дня пробуджується та взиває».

Бог відповість

Врешті, Папа наголосив, що в Книзі Псалмів не зустрінемо молільника, що підносить своє лементування та залишається непочутим. Бог завжди відповідає, «в той чи інший спосіб», але завжди. Біблія постійно повторює, що «Бог слухає волання того, хто до Нього взиває». Також і наші «пробурмочені прохання, також і ті, що залишилися в глибині серця», ті, які «соромимося висловити».

«Отець вислуховує їх і прагне дарувати нам Святого Духа, що оживляє кожну молитву та перетворює кожну річ. Браття й сестри, молитва завжди включає питання терпеливості, вміння справитися з очікуванням. Тепер перебуваємо в періоді Адвенту, що є типовим періодом очікування, очікування Різдва. Але також все наше життя перебуває в очікуванні. Й молитва постійно перебуває в очікуванні, бо знаємо, що Господь відповість. Навіть смерть тремтить, коли християнин молиться, бо знає, що кожен молільник має союзника, сильнішого від Неї: воскреслого Господа», – підсумував Святіший Отець, заохочуючи «навчитися жити очікуванням Господа», Який навідується до нас «не лише на великі свята», але ми «дуже часто не помічаємо, коли Господь близько, коли стукає до наших дверей».

09 грудня 2020, 09:52