Папа: Три «Covid-ситуації» в моєму житті: хвороба, самотність, викорінення

«Знову почнімо мріяти. Дорога до кращого майбутнього». Книга-інтерв’ю Папи Франциска та журналіста Остена Айверея з такою назвою побачить світ у грудні, а цими днями кілька уривків з неї оприлюднив часопис «La Repubblica».

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ - Ватикан

«Протягом мого життя я пережив три “Covid-ситуації”: хвороба, Німеччина та Кордоба», – розповідає Папа Франциск у книзі «Знову почнімо мріяти. Дорога до кращого майбутнього», що вийде у грудні стараннями католицького журналіста та публіциста Остена Айверея. В понеділок, 23 листопада 2020 р., на сторінках італійської газети «La Repubblica» опубліковано уривок з неї, в якому Святіший Отець ділиться думками про деякі переломні моменти свого життя.

Перший досвід межі, болю та самотності

«Коли я, маючи 21 рік, важко захворів, я пережив свій перший досвід обмеженості, болю та самотності. Це змінило мої координати. Протягом місяців я не знав, хто я, чи живий, чи вже помер. Навіть лікарі не знали, чи вийду з цього. Пам’ятаю, як одного дня запитував свою маму, обійнявши, чи вже помираю. Це було під час навчання на другому році семінарії в Буенос-Айресі», – згадує Папа Франциск, зазначаючи, що добре пам’ятає дату: 13 серпня 1957 року.

Святіший Отець розповів, що до лікарні його привіз префект, збагнувши, що «цей грип не лікується аспірином». Із легень відразу відкачали півтори літри води, а тоді почалася боротьба за життя, в листопаді – ампутація частини легені. «Я з досвіду знаю, що відчувають хворі на коронавірус», – підкреслює він.

З цього періоду Папа Франциск особливо пам’ятає двох медсестер. Одна з них, сестра домініканка, що була старшою у відділенні, після першого огляду лікаря сказала медсестрам подвоїти дози ліків, бо її досвід підказував, що він помирав, чим врятувала його життя. «Завдяки постійному контактові з хворими вона краще від лікаря знала, чого потребують пацієнти, і мала відвагу користуватися цим досвідом», – розповів Святіший Отець, зазначивши, що друга чинити те саме, коли його розривав біль, підпільно даючи додаткові дози знеболюючого. «Вони боролися за мене до кінця, доки я не відновився, вони навчили мене, що означає користуватися знаннями, але також вміти сягнути далі, щоби відповісти на особливі потреби», – сказав він.

Інший важливий урок з цього періоду: слід уникати формальних утішань. Чимало заспокійливих слів, що все, мовляв, добре, що більше не буде болю, були «порожніми», хоч сказані з «добрим наміром», але ніколи не досягли серця. Найбільший слід залишила в серці черниця, що колись готувала малого Хорхе до першого Святного Причастя, а тепер прийшла відвідати в лікарні:

«Вона взяла мене за руку, поцілувала і стояла мовчки тривалий час, а тоді мовила: “Ти наслідуєш Ісуса”. І не було потрібно інших слів. Її присутність, її мовчання принесли мені глибоке втішення. Після цього досвіду я прийняв рішення якомога менше говорити, відвідуючи хворих. Обмежуюся тим, щоб тримати їх за руку».

Німеччина: «Covid» вигнання

Періодом «добровільного вигнання» Папа Франциск називає етап свого життя, проведений 1986 року в Німеччині, куди він подався для вивчення мови та збору матеріалів для дисертації, почуваючись у цей час «як риба без води».

«Я виривався на прогулянки на франкфуртський цвинтар і звідтіля бачив, які злітали та приземлялися літаки. Як переживав ностальгію за батьківщиною, прагнув повернутися», – розповідає Святіший Отець, згадуючи, що це був рік, коли Аргентина виграла чемпіонат світу. Він не мав бажання дивитися матч і дізнався про перемогу лише наступного дня з газет:

«Це була самотність перемоги наодинці, бо не було з ким її розділити; самотність неприналежності, через яку почуваєшся чужим. Тебе забирають звідтіля де ти є та відсилають у місце, якого не знаєш, і тоді лише вчишся, що саме є дійсно важливим у тому місці, яке ти залишив».

Викорінення як радикальне перетворення

«Іноді, викорінення може бути оздоровленням чи радикальним перетворенням. Таким був мій третій “Covid”», – розповідає Берґольйо, згадуючи про період служіння в Кордобі між 1990 та 1992 роками. «Корінь цього періоду сягав мого способу керування, спочатку як провінційного настоятеля, а згодом як ректора», – зазначає він, уточнюючи, що «був, іноді, дуже суворим».

«У цій єзуїтській резиденції я провів рік, десять місяців і тринадцять днів. Служив Святу Месу, сповідав, займався духовним проводом, але ніколи не виходив, хіба що на пошту. Це був своєрідний карантин, ізоляція, як протягом минулих місяців сталося із багатьма з-поміж нас, і це було корисним для мене», – згадує Папа, розповідаючи, що до цього його життя було позначене досвідом учителя новиків, а далі – керуванням: від 1973 року, тобто, обрання провінційним настоятелем, до 1986 року, коли завершився мандат ректора, й він «призвичаївся» до такого стилю життя. Тому «викорінення», яке полягало в тому, що тебе відправляють у загублену закутину, «все перевертає».

«Твої звички, поведінкові реакції, орієнтири, закостенілі в часі, все це розбилося й мусиш від початку вчитися жити, позбирати наново життя. З цього періоду мого життя сьогодні мене особливо вражають три речі. По-перше, дарована мені тоді здатність молитися. Друге – це спокуси, які я тоді пережив. По-третє, що є найдивнішим, що тоді я перечитав тридцять сім томів “Історії Пап” Людвіґа Пастора. Я міг обрати якийсь роман, щось цікавішого. З теперішньої позиції запитую себе, чому Бог надихнув мене прочитати саме це. Цією вакциною Господь мене приготовляв. Прочитавши одного разу цю історію, тебе вже нічого не зможе здивувати з того, що трапляється сьогодні в Римській Курії та Церкві».

За словами Святішого Отця, кордобський «Covid» був для нього періодом «справжнього очищення», що дав йому «більше терпимості, зрозуміння, здатність прощати», а також «нову емпатію до слабких і беззахисних».

«Ну й терпеливість, багато терпеливості, вірніше, дар зрозуміння того що для найважливіших речей потрібен час, що зміни є органічними, що існують межі і потрібно діяти в їхніх рамках, утримуючи, водночас, погляд на горизонті, як це чинив Ісус. Я навчився важливості бачити великі речі в малому, бути уважним до дрібниць у великих речах», – стверджує Папа, додаючи, що тепер, однак, мусить бути уважним, аби не повторювати цих вад, якими позначався у період чернечого настоятельства.

«Ось мої головні особисті “ковіди”. З них я навчився, що коли багато страждаєш, але дозволиш, аби це тебе змінювало, станеш кращим. Але якщо, натомість, підноситимеш барикади, то вийдеш з цього гіршим», – підсумовує він.

23 листопада 2020, 17:38