Папа: Рим буде рушієм єдності й миру в світі, якщо буде братерським містом

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан

«Достойні Пані та Панове, як Єпископ Риму, з радістю приєднуюся до відкриття святкувань 150-річчя Риму як столиці Італії», – цими словами розпочинається послання Папи Франциска до учасників концерту, який в понеділок, 3 лютого 2020 р., відбувся в римському Оперному театрі в рамках відкриття заходів, приурочених до згаданої річниці. Святішого Отця представляв Державний Секретар кардинал П’єтро Паролін, який і зачитав послання. В заході взяв участь Президент Італії Серджіо Маттарелла.

Провидінна подія

У дійсності, події 150-річної давності відбувалися у напруженому контексті стосунків між Італією та Святим Престолом. Акт перенесення столиці з Флоренції до Риму був підписаний 3 лютого 1871 року, після того як 20 вересня 1870 року Рим, як столиця тогочасної Папської Держави, був взятий італійськими військами. Папська Держава припинила існування, а стосунки з Італією були остаточно врегульовані щойно з Латеранськими Угодами 1929 року.

Цитуючи кардинала Монтіні, майбутнього Папу Павла VI, який напередодні Другого Ватиканського Собору про ці події сказав: «Це здавалося крахом, і для світської влади Папи так і було […]. Але Провидіння, і сьогодні добре це бачимо, по-іншому розпорядилося справами», Папа Франциск стверджує: «Проголошення Риму столицею було провидінною подією, яка в ті часи викликала полеміку й проблеми. Але вона змінила Рим, Італію та саму ж Церкву: розпочиналася нова історія».

Поділяючи радощі та страждання

Єпископ Риму зазначає, що протягом цих 150 років Рим «дуже виріс та змінився». Як говорив під час відвідин мерії 15 січня 1998 року святий Іван Павло ІІ, «із одноманітного середовища – в мультиетнічну спільноту, в якій поряд з католицьким, співіснують бачення життя, натхнені іншими релігійними віруваннями й також нерелігійними концепціями життя». «Протягом цього періоду Церква поділяла радощі та болі римлян», – пише Папа Франциск, виокремивши «три моменти цієї багатої спільної історії».

Святіший Отець згадує, насамперед, дев’ять місяців нацистської окупації, під час яких відбувалася депортація євреїв, а Церква стала «притулком для переслідуваних», так що впали «давні бар’єри». З цього періоду походить урок про «нев’януче братерство між католицькою Церквою та Єврейською спільнотою», й переконаність у тому, що «Церква є ресурсом людяності в місті», а католики «покликані із пристрастю і відповідальністю жити життям Риму».

Різні виміри вселенськості

Далі Єпископ Риму згадує про роки проведення Другого Ватиканського Собору, коли Рим приймав Отців Собору, спостерігачів й інших гостей, засяявши «як вселенський, католицький, екуменічний простір», ставши містом діалогу. Третім моментом, який виокремлює Папа Франциск, є так званий «Конгрес про лиха Риму», скликаний 1974 року кардиналом-вікарієм Уґо Полетті, що вилився у слухання «очікувань бідних і периферій». «Тоді йшлося про вселенськість, але в значенні включення тих, які на периферії. Місто повинно бути домом усіх», – наголосив Святіший Отець, зазначаючи, що ця тема актуальна й сьогодні.

Позитивний погляд на місто

За словами Єпископа Риму, існує запит на включення в житті бідних й іммігрантів та біженців, що бачать Рим як «причал спасіння». «Часто їхні очі, що є неймовірним, дивляться на місто з більшими очікуваннями та надією від нас, римлян, що задля різних щоденних проблем, дивимося на нього песимістично, майже як на приречене на занепад», – додав він, наголошуючи: «Ні, Рим є великим ресурсом людяності!». Рим повинен «оновитися в подвійному напрямку відкритості на світ і включення всіх», до чого спонукають також Ювілеї, зокрема, вже не є далеким Ювілей 2025 року.

«Ми не можемо жити в Римі з “опущеною головою”, кожен у своїх колах й обов’язках. Під час цієї річниці Риму-Столиці потребуємо спільного бачення. Рим житиме своїм універсальним покликанням, якщо дедалі більше ставатиме братерським містом», – наголошує Папа Франциск, а в контексті відзначення 150-річчя, «тривалої і значущої історії», підкреслює, що «забуття про історію супроводжується нестачею надії на краще завтра й відмовою будувати його». Натомість, «пам’ять про минуле спонукає жити спільним майбутнім», а Рим матиме майбутнє, якщо «поділятимемо бачення братерського, інклюзивного, відкритого на світ міста».