Шукати

Vatican News
Папа Франциск з єзуїтами в Мапуто (Мозамбік) Папа Франциск з єзуїтами в Мапуто (Мозамбік)  (Vatican Media (Dicastero per la Comunicazone))

Папа до єзуїтів Мозамбіку: сприяти примиренню, свідчити віру й прямувати з людом

У щирій і невимушеній атмосфері відбулася зустріч Святішого Отця з його співбратами з Товариства Ісусового в Мозамбіку, під час якої він вказав на важливі аспекти душпастирського служіння, закликаючи їх сприяти примиренню народу, уникати прозелітизму й клерикалізму та навчати людей молитися.

Світлана Духович – Ватикан

5 вересня 2019 р., під час Апостольської подорожі до Мозамбіку Папа Франциск мав приватну зустріч з 24 єзуїтами, 20 з яких походять з Мозамбіку, троє із Зімбабве й один з Португалії. Серед них був також Провінційний настоятель отець К’єдза Шімганда. Провінція єзуїтів Зімбабве-Мозамбіку, що була створена 2014 року, тепер нараховує 163 члени, 90 з яких – молоді чоловіки, що проходять формацію. Під час зустрічі, яка тривала понад годину, Святіший Отець спілкувався зі своїми співбратами в невимушеній атмосфері, відповідаючи на їхні запитання.

Сприяти єднанню поділеного народу

Перше запитання стосувалося пріоритетів душпастирського служіння Товариства Ісусового в Мозамбіку. Відповідаючи, Папа наголосив, що єзуїти повинні сприяти єдності й примиренню в країні, що постраждала внаслідок братовбивчого конфлікту. Душпастирі повинні з великою терпеливістю супроводжувати людей на цьому шляху, допомагаючи їм набувати чесноту розпізнавання, що допомагає визначати суттєве й ставити на друге місце неважливе. Одним із способів досягнення цього результату, за його словами, можуть бути духовні вправи. Звичайно, важливо також передавати знання й ознайомлювати із Соціальною Доктриною Церкви, але чинити це в перспективі єднання народу, а не поділів.

Євангелізація – це не прозелітизм

Отець Бендіто Нґодзо зазначив, що багато сект займаються прозелітизмом, обіцяючи людям, що вони стануть заможними, якщо перейдуть до них. Питання священика було про те, як уникати тенденцій прозелітизму в душпастирській праці.

Вселенський Архиєрей зазначив, що потрібно, насамперед, відрізняти секти від протестантських Церков, з якими Католицька Церква веде екуменічний діалог. Натомість, деякі із сект, що проповідують Христа, взагалі не можна назвати християнськими, бо їхня єдина ціль полягає в тому, щоб отримати якнайбільше прихильників.

Папа застеріг від того, аби вважати навернену особу «трофеєм», вказуючи на неприпустимість прозелітизму також і в Католицькій Церкві.

“Прозелітизм, – наголосив він, – нездатний будувати духовний шлях у свободі, бо завжди в той чи інший спосіб передбачає підкорення інших. В євангелізації головну роль виконує Бог, а в прозелітизмі – наше власне «я».”

Євангелізація, за словами Святішого Отця, повинна, в основному, ґрунтуватися на свідченні.

Стосунки з Богом після сходження на Петровий Престол

«Як змінився Ваш досвід Бога відколи Ви стали Папою?», – таке запитання прозвучало з уст студента-єзуїта, що займається душпастирством молоді.

«Я вважаю, що, по суті, мій досвід Бога не змінився, – відповів Наступник святого Петра. – Я залишаюсь тим, яким був раніше. Безумовно, відчуваю більше відповідальності. Моя молитва заступництва стала просторішою, хоча й раніше я жив молитвою заступництва, відчуваючи душпастирську відповідальність. Я надалі прямую вперед, але немає великих радикальних перемін. Промовляю до Господа, як і раніше. Відчуваю, що Він дає мені благодать, якої мені потрібно для теперішнього часу. Але й у минулому Господь давав її мені. І ще, я чиню ті самі гріхи, що й раніше. Обрання Папою не навернуло мене різко, тобто не вчинило мене меншим грішником. Я був і є грішником. Тому я сповідаюся кожних два тижні».

Клерикалізм – протилежність до поведінки Христа

«Як запобігти потраплянню в клерикалізм під час священичої формації?» – таким було запитання Секретаря Провінційного Настоятеля отця Жоакіма Біріате.

«Клерикалізм – це справжнє викривлення в Церкві», – наголосив Папа, пояснюючи, що душпастир повинен бути попереду своєї пастви, аби вказувати шлях, але вміти перебувати також і серед люду, аби бачити, що там відбувається. Клерикалізм, тобто, коли пастир завжди перебуває попереду і карає тих, хто відстають – це протилежне до того, як чинив Христос.

Папа навів приклад деяких дияконів, які не усвідомлюють своєї місії служіння, незважаючи на те, що слово «диякон» означає «той, що служить».

“Коли забуваємо, що ми – служителі, – додав він, – тоді з’являється бажання клерикалізму й отримати “підвищення” при вівтарі.”

Папа потребує молитви свого люду

На завершення один із співбратів Святішого Отця попросив поділитися своїми думками стосовно «Апостольства молитви», яке нещодавно відзначило свою 175-ту річницю і яке тепер має назву Всесвітня мережа молитви в наміреннях Папи. Він наголосив, що молитва заступництва є дуже важливою як для вірних, так і для душпастирів. Тому ця мережа молитви робить багато добра.

“Диявол спокушує й атакує Папу, – зазначив він, – і тільки молитва його люду може звільнити його, так як написано в Діяннях Апостолів. Коли Петро був у в’язниці, Церква постійно молилася за нього. Коли Церква молиться за Папу, то це – велика благодать. Я, насправді, постійно відчуваю потребу просити милостиню молитви. Молитва люду підтримує.”

26 вересня 2019, 16:06