Папа: зустріч з католицькою спільнотою Болгарії

с. Лідія Короткова, СНДМ – Ватикан

Пообідні години в понеділок 6 травня 2019 р., в болгарському місті Раковський, Папа Франциск присвятив зустрічі з представниками всієї католицької спільноти Болгарії. Вона відбулась у місцевому храмі святого Архангела Михаїла.

Цей храм, який постраждав внаслідок землетрусу 1928 року, був відбудований завдяки зусиллям тодішнього Апостольського Візитатора в Болгарії, архиєпископа Анджело Ронкаллі, майбутнього Папи Івана ХХІІІ, та допомозі Папи Пія ХІ. Нещодавно храм був повністю відреставрований, відновивши свою давню красу. До речі, вихідцями з цієї парафія, яка є дуже активною та розгортає широку душпастирську діяльність, є чотири єпископи.

Католицька Церква в Болгарії

В рамках цієї зустрічі Святішого Отця коротко розглянемо статистичні дані католицької Церкви в Болгарії, що є другою християнською конфесією в цій країні, представленою своїми двома гілками – східною та західною. В Болгарії нараховується 68 тисяч католиків обидвох обрядів, що становить 0,96 % від усього населення. Налічується 55 парафій, яким надають душпастирську опіку 57 священиків, а їм допомагають понад 60 черниць та 74 катехити. Католицька Церква в Болгарії опікується десятьма харитативними центрами та двома виховним закладами.

Територіально римо-католицька Церква Болгарії поділена на дві дієцезії – Софійсько-Пловдивську, що охоплює південну частину країни, та Нікопольську, до якої належить північна частина Болгарії. Католицька Церква візантійського обряду має статус Апостольського екзархату і є однією з греко-католицьких Церков. Усі її парафії розташовані на території Болгарії. До Міжобрядової Єпископської Конференції Болгарії входять два римо-католицькі єпископи та Апостольський екзарх.

Християнство на території Болгарії зародилося ймовірно на межі першого й другого століть після Різдва Христового. Історія Болгарії багато в чому подібна до історії України, адже також і вона розташована між Сходом і Заходом і часто піддавалась нападам з боку сусідів. Історія Церкви на болгарських землях позначена багатовіковими переслідуваннями.

Після закінчення Другої світової війни Церква зазнала репресій комуністичного режиму, проте, на відміну від багатьох греко-католицьких Церков Східної Європи, не була повністю заборонена, хоча і була змушена існувати в дуже обмежених умовах. Після падіння комуністичного режиму Церква отримала можливість вільної діяльності, їй повернули частину власності.

Католицька Церква в Болгарії – це жива й динамічна реальність, яка зуміла скористатись відновленою релігійною свободою, щоб свідчити Євангеліє в світі, який ставить перед Церквою нові виклики. Особливу увагу єпископат приділяє зміцненню віри, душпастирству сімей та молоді.

Папа на парафії

Святішого Отця привітали двоє дітей у традиційному одязі, піднісши йому традиційні знаки гостинності, а біля барельєфа святого Івана ХХІІІ родина з дітьми подала Папі квіти, які він поклав перед мощами святого попередника. Після привітального слова єпископа Софії та Пловдиву Ґеорґія Йовчева присутні несподівано заспівали Святішому Отцеві «Многая літа!», а далі прозвучали свідчення сестри із греко-католицького Згромадження Євхаристинок, священика та однієї католицької сім’ї.

Вселенський Архиєрей зворушено подякував за теплий прийом та щирі свідчення. Звертаючись до слів єпископа Йовчева, який просив Папу допомогти «бачити очима віри й любові», він подякував присутнім за те, що вони дозволили йому самому «краще побачити та зрозуміти причину, чому цю землю так сильно полюбив святий Іван ХХІІІ, чому вона мала для нього таке велике значення», адже тут проросла сильна приязнь до братів-православних, яка спонукала його шукати шляхи, що провадять до довгоочікуваного братерства між людьми й народами.

Дивитись очима віри

Пригадуючи слова «доброго Папи» Івана ХХІІІ, який вказував, що треба довіряти Божому провидінню, яке постійно нас супроводжує й серед труднощів та невдач надихає до здійснення піднесених і несподіваних Божих задумів. «Божі люди – це ті, що навчились бачити, відкривати та керуватись силою воскресіння. Вони визнають, що хоч існують болісні й несправедливі ситуації або хвилини, але не залишаються бездіяльними й не піддаються зневірі… Вони свідчать, що Любов з великої літери не є мертвою, але перемогла всі перешкоди».

Згадуючи зустріч з біженцями, яка відбулась цього ранку, Папа наголосив, що там він почув, що серцем центру прийому мігрантів є усвідомлення, що кожна людина є Божою дитиною, незалежно від національності чи віровизнання. Щоб когось любити, не потрібно просити в нього автобіографію. Любов випереджує, вона є безкорисливою. Там християни навчились дивитись очима віри, не класифікувати людей, хто гідний любові, а хто ні, щоб кожна людина відчула себе любленою.

Парафія – наш другий дім

Папа Франциск сказав, що йому сподобались слова Мітка та Мірослави, які разом з донечкою Біляною розповіли, що парафія завжди була для них другим домом, місцем, де вони завжди знайдуть спільну молитву й підтримку дорогих їм осіб, знайдуть силу прямувати вперед. «Таким чином, – наголосив Святіший Отець, – парафії перетворяться на домівку серед усіх інших домів, здатну уприсутнити Господа саме там, де кожна сім’я, кожна людина старається щоденно заробити собі на хліб. Там, на перехресті шляхів, перебуває Господь, Який спас нас не указом, а увійшовши в найпотаємнішу глибину наших родин, сказав нам, як і Своїм учням: ʺМир вам!ʺ»

Папа вказав, що не слід піддаватись гнівові, обуренню, образам, не дозволити, аби вони заволоділи нашим серцем, а допомагати одні одним, щоб полум’я, яке запалив Святий Дух, ніколи не згасло.

Божий люд дякує своїм пастирям

Святіший Отець звернув увагу на слова молодого священика, який, даючи своє свідчення, не говорив про власні успіхи, але про людей, яких Господь доручив його опіці. Божий люд вдячний своєму пастиреві і сам пастир визнає, що його підтримує, супроводжує та збагачує жива громада. Без громади пастир може втратити свою ідентичність, а громада без пастиря могла би роздробтись. Ніхто не може жити тільки для себе, – підкреслив Папа, – ми живемо для інших… Церква – це Мати, це родина серед родин, відкрита для того, аби свідчити сучасному світові віру, надію й любов до Господа і до тих, кого Він любить». Далі він дав болгарським католикам завдання: своїм життям свідчити Господню любов на цих землях, на яких Кирило й Методій, – святі з великими мріями, – не боялись звіщати Боже слово рідною мовою цього народу, не боялись перекласти Біблію, щоб ніхто не був позбавлений Божого слова. Йдучи слідами святих Кирила й Методія, теж і сьогодні треба запитати себе, як бути сміливими й креативними, аби звіщати Божу любов у спосіб конкретний і зрозумілий для молодих поколінь.

Підтримувати молодь і не боятись нових викликів

Закінчуючи промову, Папа Франциск заохотив до творчих зусиль у душпастирських діях. Шукаючи шляхів до сердець молодого покоління, супроводжувати очікування молоді та заохочувати мрії, щоб з надією дивитись у майбутнє. Не треба боятись нових викликів, стараючись докласти всіх зусиль, щоб ніхто не був позбавлений світла та утішення, які приносить приязнь з Христом у спільноті, яка їх підтримує, постійно заохочує та вказує на оновлений горизонт, знаючи, що не тільки можна покладатись на велику історію, але й самим її писати.

Подякувавши присутнім за таку чудову зустріч Святіший Отець, згадуючи слова святого Папи Івана ХХІІІ, побажав, аби його благословення стало для кожного Божою ласкою і запросив помолитись болгарською мовою молитву «Радуйся, Маріє».