Cerca

Vatican News
Amoris Laetitia Amoris Laetitia 

"Amoris laetitia”. З Папою Франциском про радість любові (58)

Ознайомлюючись з Апостольським напоумленням Папи Франциска «Радість любові», читаємо сьомий розділ, який присвячений вихованню дітей. Сьогодні йтиметься про значення покарання у виховному процесі.
аудіоверсія

Допомогти дитині збагну наслідки злих вчинків

У 268-му пункті Глава Католицької Церкви підкреслює, що батьки повинні допомогти дитині усвідомити, вчинити її чутливою до того, що злі вчинки мають відповідні наслідки. Необхідно розбудити в ній здатність ставити себе на місце іншого та жалкувати за завданий іншому біль. Деякі покарання, що стосуються антисоціальної та агресивної поведінки, можуть частково допомогти досягнути цю ціль. Важливо наполегливо вчити дитину просити пробачення в інших та виправляти завдану ближнім шкоду. Коли виховний процес приносить плоди дозрівання особистої свободи дитини, то сама дитина у відповідний момент розпочинає із вдячністю усвідомлювати цінність виховання в сім’ї, а також миритися з вимогами, які перед нею ставить сам процес формування її особистості.

Виправлення як стимул

Виправлення служить як стимул, коли батьки, одночасно, визнають та цінують старання дитини, а сама дитина відчуває, що вони сповнені терпеливого довір’я до неї. Дитина, поведінку якої виправляють з любов’ю, відчуває, що нею піклуються, що її вважають особистістю, бачить, що батьки визнають її потенціал. Це не вимагає, аби батьки були безгрішними, але, щоб вміли смиренно визнавати свої слабкості та виявляли особисті старання ставати кращими.

На переконання Вселенського Архиєрея, діти потребують, зокрема, батьківського свідчення про те, як серед гніву не втрачати голову. Дитину, яка скоїла щось погане, необхідно виправити, але в жодному разі не можна робити це з ворожістю або немов би з прагненням вилити на неї всю свою агресію. Крім того, дорослі повинні усвідомлювати той факт, що деякі погані вчинки дитини пов’язані із слабкістю та рівнем розвитку, окресленими віком. Тому, поведінка батьків, які перебувають в постійній готовності карати дитину, є шкідливою; така поведінка дорослих аж ніяк не допоможе дитині розрізняти тяжкість її вчинків, а викличе в ній понурість та дратівливість.

Не руйнувати бажань дитини

Надзвичайно важливо, щоб дисципліна не викривлювала прагнення дитини, але була для неї стимулом прямувати вперед. Тому, варто поставити собі запитання: «Як інтегрувати дисципліну та внутрішній динамізм дитини? Як зробити так, аби дисципліна була конструктивним обмеженням поведінки дитини, а не перепоною, яка стримує її на шляху розвитку?».

Необхідно завжди знаходити баланс між двома однаково шкідливими крайнощами: одна полягає у тому, щоб намагатись творити світ згідно із бажаннями дитини, яку вважають виключно суб’єктом прав, але не відповідальності; а інша – не дозволяти дитині відчути свою гідність, особливість та права, виснажуючи її обов’язками та підпорядковуючи її бажанням інших.

Виховання та примушування

Моральне виховання передбачає, щоб вимагати від дитини лише того, що не є для неї якоюсь надмірною жертвою, але можливе для досягнення завдяки відповідній кількості зусиль, що не ображають її та позбавлені примусу. Звичайний процес виховання передбачає маленькі кроки, які для дитини були б зрозумілими, прийнятними, належно оціненими, що включають жертви, пропорційні до її віку та розвитку. Вимагаючи надто багато, можна не осягнути жодного результату. Як лиш особа визволиться з-під влади, найімовірніше, перестане поводитися добре.

Приклади та негативний досвід

Етичне виховання, іноді, викликає погорду через досвід відкинутості, розчарування, відсутності прихильності або поганого образу батьків. На етичні цінності проектується викривлений образ особи батька чи матері, слабкості дорослих. Тому, необхідно допомогти дітям та молоді проводити аналогії: деякі особи, які є яскравим прикладом, втілили у собі етичні цінності в повноті, але також й інші люди їх втілюють, хоча й дещо іншою мірою, недосконало.

Водночас, оскільки спротив дітей та молоді дуже тісно пов’язаний із їхнім негативним досвідом, потрібно допомагати їм прямувати шляхом зцілення цього їхнього внутрішнього зраненого світу, аби вони могти осягнути розуміння та примирення з людьми та суспільством.

Зважати на вік та можливості кожного

Пропонувати цінності потрібно поступово, крок-за-кроком, використовуючи різний підхід до людини, беручи до уваги її вік та конкретні можливості, не претендуючи при цьому на застосування строгих та незмінних методик. Цінний вклад психології та наук про виховання вказує на те, що потрібно застосовувати поступовий процес, аби змінити поведінку людини. Не менш важливо скеровувати та стимулювати свободу людини, бо якщо вона залишена на себе саму, то може не осягнути потрібної зрілості.

Опрацював о. д-р. Теодосій Р. Грень, ЧСВВ

Попередній випуск за цим посиланням

17 березня 2019, 10:26