"Amoris laetitia”. З Папою Франциском про радість любові (57)

Допомога навчальних закладів

У 263-му пункті Глава Католицької Церкви підкреслює, що батьки можуть розраховувати на допомогу навчальних закладів в процесі отримання їхніми дітьми належної загальної освіти. Однак, з жодному разі, вони не можуть делегувати іншим свого права морального виховання дітей. Для емоційного та етичного розвитку особистості потрібен фундаментальний досвід: віра у те, що на своїх батьків можна покластись. В цьому і полягає виховна відповідальність: батьки своєю любов’ю та свідченням повинні зроджувати в дітях довір’я і надихати до люблячої поваги. Коли дитина відчуває, що батьки не цінують її задля її недосконалості, або коли не відчуває їхнього щирого піклування про неї, то це стає причиною глибоких ран, які, у свою чергу, завдають великих проблем у процесі її дозрівання. Фізична чи афективна відсутність батьків завдають дитині значно більшого болю, ніж можливе покарання і виправлення задля її поганої поведінки.

Завдання батьків

Завдання батьків передбачає виховання волі дитини, розвитку її добрих звичок та природного прагнення добра. Це вимагає, аби батьки подбали про те, щоб процес виховання був цікавим та корисним. Але, в будь-якому випадку, цей процес повинен допомогти дитині перейти від недосконалості до повноти. Бажання пристосуватися до суспільства або звичка відмовлятись від негайного задоволення заради відповідності нормам чи забезпечення доброго співжиття – це початкова цінність, яка сприяє відкритості на дедалі більші цінності.

Моральне формування завжди повинно відбуватись згідно активних методів та виховних діалогів, що залучають чутливість та мову, властиву дитині. Крім того, таке виховання повинно здійснюватись індуктивним методом, щоб дитина могла самостійно відкривати для себе відповідні цінності, принципи та норми. Не можна їх нав’язувати дитині як незаперечні істини.

Усвідомлення добра як добра «для мене»

Щоб добре поводитись, не вистарчає «мати правильне судження» чи чітке розуміння, як необхідно поступати, хоча це є розумінням пріоритетів. Часто людина поводиться всупереч навіть дуже сильним особистим переконанням. Хоча й сумління диктує нам якесь окреслене моральне судження, іноді, певні речі виявляються привабливішими. Це діється тоді, коли добро, яке ми збагнули розумом, не вкорінилось у нас як глибока афективна схильність, як прагнення добра, що є ціннішим ніж інші потяги, і що допомагає нам усвідомити, що прийняте нами як добро, є ним також і "для нас" тут і тепер.

Сприяти дозріванню звичок

Далі Вселенський Архиєрей підкреслив необхідність сприяти дозріванню звичок. Позитивну функцію мають також і звичаї, яких набувають діти, оскільки вони дозволяють на те, щоб великі засвоєні цінності були впроваджені у здорову та сталу зовнішню поведінку. Дитина може відзначатись соціальною поведінкою і поводитись добре з іншими людьми, але якщо вона впродовж довгого часу не може призвичаїтись до вимог дорослих говорити іншим «будь ласка», «дозвольте» і «дякую», то цю її добру внутрішню схильність не буде так легко втілити у життя.

Тренування волі та повторювання окремих дій формує моральну поведінку особи. Але без усвідомленого, добровільного та цінованого повторювання певних добрих вчинків не можливо довести діло морального виховання до бажаної цілі. Спонуки чи схильність до певних цінностей не перетворяться на чесноти без таких повторюваний мотивованих дій.

Свобода та чеснота

У 267 пункті свого Апостольського напоумлення Єпископ Риму підкреслив, що свобода є чимось величним, але її можна втратити. Моральне виховання – це плекання свободи за допомогою пропозицій, мотивацій, практичних дій, стумулів, нагород, прикладів, взірців, символів, роздумів, напоумлень, переосмислення поведінки та діалогу, які допомагають людям розвивати ті внутрішні непохитні принципи, що надихають і спонукають особу до спонтанних добрих вчинків.

Чеснота – це переконання, яке перетворюється у внутрішній та сталий принцип діяльності. Тому, чеснотливе життя будує свободу, зміцнює та виховує її, уникаючи того, щоб людина стала рабом поганих схильностей. Адже сама людська гідність вимагає, щоб кожен діяв згідно із свідомим та вільним вибором, тобто, особисто та згідно з власними переконаннями.

Опрацював о. д-р. Теодосій Р. Грень, ЧСВВ

Попередній випуск за цим посиланням