"Amoris laetitia”. З Папою Франциском про радість любові (56)

Виховна функція батьків

У 259 пункті, що є вступним до сьомого розділу напоумлення, Глава Католицької Церкви наголошує на важливій ролі батьків в процесі морального виховання своїх дітей, зазначаючи, що батьки завжди мають вплив на моральний розвиток дитини, в доброму і в лихому. Тому, необхідно, щоб вони прийняли свою неминучу відповідальність та свідомо, з ентузіазмом, розумно та належним чином її здійснювали. Виховна функція батьків є настільки важливою, що Святіший Отець забажав детальніше на ній зупинитись у цьому папському документі.

Сім’я як місце підтримки та опіки

Сім’я не може відмовитись від того, щоб бути місцем підтримки, супроводу, проводу, навіть тоді, коли прийдеться винаходити особисті способи та подбати про нові ресурси. З цією метою батькам необхідно призадуматись над тим, що саме вони бажають запропонувати своїм дітям, а це, у свою чергу вимагає окремої уваги до наступних питань: хто забезпечує відпочинок для дітей, хто появляється на екранах перед дітьми, кому довіряють діти у їхній вільний час, тощо?

Лише тоді, коли присвячуємо дітям свій час, розмовляючи просто та з любов’ю про важливі речі, зможемо оберегти їх від шкідливого втручання ззовні. Пильність батьків є завжди необхідною! Занедбування ніколи не приведе до добра. Батьки повинні скеровувати та приготовляти дітей та підлітків, щоб вони могли навчитись правильно поводитись в різних ситуаціях, з якими їм доведеться зустрітись у житті. Ось, наприклад, тоді, коли щось загрожує, в ситуаціях агресії, небезпеки насилля чи втягнення у наркотичну залежність.

Небезпека надмірної пильності

Проте, надмірна, нав’язлива пильність у ставленні до дітей та підлітків не відповідає вихованню. Не можна контролювати усі ситуації, в які може потрапити дитина. Тут діє принцип: «Час понад простором». Мова йде про те, що важливіше розпочинати процеси, ніж займати простір. Якщо батьки намагаються завжди знати, де їхня дитина перебуває, та контролювати всі її рухи, то в такий спосіб вони прагнуть заволодіти її особистим простором.

Такою поведінкою батьки не виховують дитину, не зміцнюють її, не приготовляють до перемагання майбутніх життєвих труднощів. Важливим є, з великою любов’ю, започаткувати в дитині процеси дозрівання її свободи, приготування, цілісного розвитку, розвитку справжньої самостійності. Лише таким чином дитина зможе віднайти у собі ті елементи, які їй необхідні, аби захистити себе та діяти з мудрістю та обережністю в складних ситуаціях. Тому, важливим запитанням є не те: «Де фізично перебуває дитина? З ким вона?», – а інше: «Де знаходиться дитина в екзистенційному значенні? Де вона шукає сенсу свого життя, на що скеровані її погляди, мрії, бажання, плани на життя?» Тому, Святіший Отець радить батькам застановитись над цими першочерговими запитаннями: «Де насправді наша дитина, де її душа? І чи ми свідомі того, де вона справді знаходиться?»

Ланцюжок виховання

Якщо б зрілість була лише розвитком чогось, що від початку вписано у генетичний код людини, то можна було б не дуже турбуватись. Розсудливість, вміння правильно оцінити ситуацію та здоровий глузд не залежать виключно від кількості факторів зростання, але від ланцюжка елементів, які об’єднуються в глибині душі людини чи, краще сказати, в центрі її свободи. Без сумніву, що будь-яка дитина здатна здивувати нас своїми планами, які народжуються в її свободі, і які руйнують наші схеми. І добре, якщо так діється!

Виховання передбачає пропагування відповідальної свободи, яка допомагає в потрібний час зробити обдуманий та добрий вибір. Людей необхідно виховувати так, щоб вони розуміли, що їхнє особисте життя, а також життя їхньої спільноти, є в їхніх руках, а свобода, яку вони посідають, – це цінний дар.

Опрацював о. д-р. Теодосій Р. Грень, ЧСВВ

Попередній випуск за цим посиланням