Шукати

Vatican News
 Amoris Laetitia Amoris Laetitia 

"Amoris laetitia”. З Папою Франциском про радість любові (55)

Продовжуючи ознайомлення із Апостольським напоумленням Папи Франциска «Amoris Laetitia», завершуємо читання шостого розділу, який має назву «Деякі душпастирські перспективи».
аудіоверсія

Проблема смерті

У 253 пункті Святіший Отець звертає увагу на те, що, іноді, сімейне співжиття зазнає потрясіння з приводу смерті коханої людини. Ми не можемо не нести світло віри людям, які перебувають у таких ситуаціях. Залишити без підтримки сім’ю, зранену смертю когось із найрідніших, – це виявити відсутність милосердя, втратити душпастирську можливість, а іноді, й надовго зачинити двері для будь-яких інших майбутніх спроб євангелізації.

Зрозумілими є страждання людини, яка втрати кохану особу, з якою прожила багато часу разом. А як можна не зрозуміти плач того, хто втратив дитину?! Для таких батьків немов би зупинився час, відкрилась безодня, що поглинає минуле і майбутнє. В таких ситуаціях, іноді, доходить до звинувачень також і Господа Бога.

Вдівство – це дуже важкий досвід, під час якого декому вдається скерувати свою енергію на виховання дітей та внуків, знаходячи в цьому вияві любові свою нову виховну місію. А ті, хто не можуть розраховувати на близькість та любов родичів, яким би могли посвятитись, повинні отримати підтримку від християнської спільноти, яка буде ставитись до них з особливою увагою та готовністю допомогти.

Період жалоби

Зазвичай, період жалоби з причини втрати когось із сім’ї триває значно довгий час і, якщо душпастир хоче супроводжувати особу в цьому періоді, то повинен брати до уваги потреби та особливості кожного його етапу. Весь цей період оплакування близької особи просякнутий запитаннями про причину смерті; про те, що можна було б зробити, аби їй запобігти; про те, що переживає людина перед смертю, тощо… Щиро та терпеливо прямуючи дорогою молитви, можна віднайти душевний мир. В певному моменті жалоби потрібно допомогти людині усвідомити, що, незважаючи на втрату дорогої особи, її місія ще не завершилась і що не потрібно продовжувати страждання, немов би це був акт пошани.

Дорога особа, яка відійшла від нас, не потребує нашого страждання, і їй не приємно, що ми руйнуємо своє життя. Також і постійне пригадування померлої особи не є найкращим виявом нашої любові, адже свідчить про наше прив’язання до минулого, якого більше не існує, замість того, щоб просто любити ту особу, яка тепер перебуває в іншому світі. Фізична присутність померлої людини поряд із нами є неможливою, але, хоча й смерть є дуже сильною, проте, сильною, як смерть є любов (Пісн. 8, 6). Любов наділена інтуїцією, яка дозволяє чути беззвучне та бачити невидиме. Мова не йде про те, щоб уявляти людину такою, якою вона була, але – прийняти її переміненою, такою, якою вона є тепер, після смерті.

Утішення у жалобі

Нас потішає усвідомлення того, що померлі особи не зникають повністю; і віра переконує у тому, що Воскреслий Христос нас ніколи не залишить. У такий спосіб можемо перешкодити смерті отруїти нам життя, знецінити наші почуття, кинути нас у ще темнішу пустку. Святе Письмо повчає нас про Господа Бога, Який сотворив нас з любові і забажав, щоб наше життя не закінчувалось із смертю. А Святий Павло, пишучи до филип’ян, виявляє своє бажання залишити цю землю, аби зустрітись із Христом. Після смерті, разом із Ним, на нас чекає приготоване місце для тих, які Його люблять. Тому, наші кохані, які залишили цей світ, не щезли у темноті пустки: надія переконує нас, що вони в добрих та сильних Божих руках.

Молитва за покійних

Молитва за тих, хто відійшов від нас до вічного життя, – це один із способів спілкування з ними. Біблія каже, що молитись за померлих – це святе і благочестиве діло. Молитва за покійних не лише допомагає їм, але також є корисною для нас, адже вчиняє дієвішим їхнє заступництво за нас. Деякі святі перед своєю смертю потішали своїх близьких, запевняючи їх у своїй допомозі та близькості також і по смерті. Такими є узи любові, адже єдність подорожуючих цим світом із тими, які вже відійшли до кращого життя, не переривається зі смертю, а лише зміцнюються через молитовне спілкування.

Прийняття смерті

У 258 пункті Глава Католицької Церкви зазначає, що, приймаючи дійсність смерті, можемо до неї приготуватись. Це є можливим лише тоді, коли ми зростаємо у любові до тих, які прямують разом із нами до того дня, коли вже більше не буде смерті, ні печалі, ні зітхання (Откр. 21, 4). Таким чином ми приготуємось до зустрічі з нашими близькими, які померли. Не витрачаймо сили, зупиняючись на прожитих роках. Чим краще ми проживемо на цій землі, тим більшу радість зможемо розділити із нашими найдорожчими у небі. Чим більше нам вдасться дозріти та зрости, тим більше прекрасного зможемо принести з собою на небесний бенкет. 

Опрацював о. д-р. Теодосій Р. Грень, ЧСВВ

Попередній випуск за цим посиланням

24 лютого 2019, 11:26