Cerca

Vatican News
Amoris Laetitia Amoris Laetitia 

"Amoris laetitia”. З Папою Франциском про радість любові (53)

Читаючи шостий розділ Апостольського напоумлення Папи Франциска «Amoris Laetitia», який має назву «Деякі душпастирські перспективи», знайомимося з пунктами, присвяченими душпастирському супроводові тих пар, які переживають кризу або розлучилися.
аудіоверсія

Розлучені і вдруге одружені

У 243 пункті Вселенський Архиєрей пише про розлучених і вдруге одружених. На його переконання дуже важливим є, щоб і вони почувалися частинкою Церкви. Вони не є екскомунікованими, тобто, відлученими від Церкви, а отже, з ними не можна поводитись в такий спосіб, немов би вони такими були. Такі особи й надалі належать до церковної спільноти. Такі ситуації вимагають «уважного розпізнавання та супроводу в дусі пошани»; при цьому слід уникати термінології та поведінки, яка б давала їм почуватися дискримінованими, та підтримувати їх в участі у житті церковної спільноти. Дбайливість про таких осіб не є виявом послаблення віри християнської спільноти та її свідчення щодо нерозривності подружжя, а, швидше, навпаки, саме таким чином втілюється її милосердна любов.

Визнання недійсності подружжя

З іншого боку, багато Синодальних Отців, як пригадує Папа Франциск, підкреслили необхідність вчинити доступнішим та простішим, а при можливості – й безоплатним, процес визнання недійсності подружжя. Повільні подружні процеси дратують та втомлюють людей. Саме тому, два окремі нещодавні документи Святішого Отця були скеровані на те, аби спростити процедуру визнання недійсності подружжя.

У них автор також намагався зазначити, що Єпископ у своїй Церкві, у якій його поставлено Пастирем та Главою, тим самим являється також й суддею для вірних, які довірені його опіці. Саме тому, втілення у життя приписів тих документів є великою відповідальністю для єпархіяльних та дієцезіяльних Єпископів, покликаних самостійно виносити рішення у певних справах та, в кожному разі, гарантувати вірним простіший доступ до правосуддя. Це, у свою чергу, вимагає приготування достатньої кількості кваліфікованих спеціалістів серед духовенства та мирян, які б посвятили себе цьому церковному служінню.

Також необхідно забезпечити розлученим особам, а також і тим подружнім парам, які переживають період кризи, певні послуги, пов’язані із душпастирством сім’ї, як от посередництво, інформування та консультації, які б могли бути корисними теж і для попереднього розслідування з огляду на можливий процес визнання недійсності подружжя.

Наслідок розлучення для дітей

Під час синодальних засідань також було наголошено на наслідках, які сепарація чи розлучення батьків мають для дітей, які, в будь-якому випадку, є невинними жертвами ситуації. Незважаючи на різні думки щодо цього, благо дітей – це головна турбота, яка не повинна затьмарюватися жодним іншим інтересом чи метою. До розлучених батьків Глава Католицькою Церкви звертається із проханням, аби вони ніколи не робили дитину заручником.

Батьки розлучаються з різних причин та труднощів, але діти не повинні нести на собі тягар тієї сутиації, не повинні бути заручником одного із батьків в боротьбі проти іншого; нехай вони зростають, чуючи, що мама добре говорить про їхнього батька, хоча й вони не живуть разом, а батько – про маму. Безвідповідальним є руйнувати образ батька чи матері з метою запевнити собі любов дитини; чи за допомогою дитини мстити подругові за себе чи захищатись. Така поведінка батьків може завдати великої шкоди внутрішньому життю дитини та викликати рани, які буде надзвичайно важко вилікувати.

Церква повинна бути голосом слабких

Церква, хоча й усвідомлює конфліктні ситуації, з якими стикаються подруги, не може перестати бути голосом найслабших, тобто дітей, що часто страждають мовчки. Сьогодні, незважаючи на всю нашу вдавано розвинуту чутливість та на всі наші психоаналізи,  варто запитати себе про те, чи ми бува не стали знечуленими до душевних ран дітей? Чи відчуваємо тягар, який придавлює душу дитини, в сім’ях, де члени погано поводяться та завдають болю один одному, аж до розриву вузла подружньої вірності? На переконання Папи, такий негативний досвід аж ніяк не допоможе дитині зростати в тому, аби ставати здатною взяти на себе зобов’язання на все життя.

Допомога християнської спільноти

Саме тому, християнські спільноти не повинні залишати в самотності розлучених батьків, які живуть в новому зв’язку. А навпаки, необхідно їх включати у виконування їхньої виховної функції та супроводжувати їх у ній. Як ми можемо рекомендувати таким батькам робити все задля виховання їхніх дітей до християнського життя, давати приклад переконливої та практикованої віри, якщо ми тримаємо їх на дистанції від життя християнської спільноти, немов би вони були відлучені від неї?

Жодним чином не слід ускладнювати ситуацію, яку дітям і так доводиться нести на своїх плечах. Допомагати батькам зцілювати їхні рани та духовно їх приймати – усе це піде на користь також і дітям, які потребують сімейного обличчя Церкви, яка їх приймає в їхньому болючому випробуванні. Розлучення – це зло, і збільшення кількості розлучень є насправді дуже хвилюючим явищем. Тому, без сумніву, нашим найважливішим душпастирським завданням щодо сім’ї є укріпляти любов та допомагати зціляти рани, і таким чином зможемо запобігти поширенню цієї трагедії нашого часу.

Опрацював о. д-р. Теодосій Р. Грень, ЧСВВ

Попередній випуск за цим посиланням

10 лютого 2019, 11:02