Vatican News
Amoris Laetitia Amoris Laetitia 

"Amoris laetitia”. З Папою Франциском про радість любові (46)

Продовжуючи ознайомлення з Апостольським напоумленням Папи Франциска «Amoris Laetitia», читаємо частину шостого розділу, яка присвячена супроводові подружньої пари, зокрема, протягом перших років після вінчання.
аудіоверсія

Свобода вибору та любов

У 217-му пункті Вселенський Архиєрей зазначає, що дуже важливою цінністю є усвідомлення того, що подружжя – це питання любові, тобто, що до шлюбу можуть приступити лише ті, які до цього не примушені та люблять однин одного. Однак, якщо любов виявляється лише потягом та звичайною закоханістю, то подруги стають дуже ранимими, коли приходить криза почуттів чи коли слабшає фізичний потяг.

Оскільки такі ситуації є досить частими, то необхідно супроводжувати подругів у перші роки їхнього подружнього життя, збагачуючи та поглиблюючи їхнє свідоме і добровільне рішення належати один одному та любити один одного до кінця життя. Нерідко періоду нареченства недостатньо, з різних причин рішення повінчатись приймається у поспіху, при тому, що сьогоднішній молоді потрібно більше часу для дозрівання. І як наслідок, вже після укладення Подружжя подруги завершують той процес, який слід було завершити ще під час заручин.

Подруги – будівничі свого спільного майбутнього

З іншого боку, необхідно наголосити на тому, що викликом подружнього душпастирства є допомогти подругам усвідомити, що їхнє вінчання не є завершенням якогось процесу; і що вони, єднаючись у подружньому союзі, стають головними дійовими особами власної спільної історії, творцями спільного проекту, який слід реалізувати. Погляд подругів повинен бути скерованим у майбутнє, яке слід будувати день-за-днем, співпрацюючи з Божою благодаттю, і саме тому не можна вимагати від подруга, щоб він був відразу досконалим. Потрібно відкинути ілюзії і прийняти свою другу половинку такою, якою вона є: недосконалою, покликаною до розвитку на шляху зростання.

Якщо завжди дивитись на подруга критичним поглядом, то це означає, що подруги не розуміли, що їхнє подружжя – проект, реалізувати який потрібно спільно, терпеливо, з вирозумінням один до одного та великодушністю. Через відсутність таких стосунків любов між подругами помалу перетворюється на ворожий та нещадний погляд, на контроль заслуг та прав кожного, на претензії, суперництво та самовиправдання. І в такий спосіб, вони стають нездатними до того, щоб підтримувати один одного на шляху спільного дозрівання та зростання їхньої любові.

Тому, необхідно допомогти нареченим, щоб вони ще на початку спільного подружнього життя могли усвідомити, що вінчання – це лише початок. «Так», якими вони обмінялись під час шлюбного богослужіння, є початком шляху, який вимагає здатності долати будь-які перешкоди та обставини. Отримане благословення – це Божа благодать та запрошення розпочати цю відкриту подорож. Часто, щоб осягнути мету подружнього життя, слід сісти та обговорити свій спільний проект із його конкретними цілями, засоби його осягнення та деталі.

Надія у подружжі

У 219-му пункті Папа Франциск пригадав приказку про те, що псується саме стояча вода, а не протічна. Щось подібного стається тоді, коли в житті любові впродовж перших років шлюб «застоюється», перестає перебувати у русі, відмовляється від того здорового, надихаючого хвилювання. Не можна дозволити на те, щоб зупинився той танок скерований у майбутнє, сповнений юною любов’ю та поглядом надії. Під час заручин та у перші роки подружнього життя саме надія має силу закваски, яка допомагає побачити те, що є за межами конфліктів, протиріч, випадковостей, яка бачить широку перспективу. Власне, вона впроваджує у рух всі очікування, аби встояти на шляху зростання. Надія закликає нас повноцінно жити сьогоднішнім, вкладаючи серце у сімейне життя, адже найкращим приготування до майбутнього та його зміцненням є насичене життя сьогоденням.

Великодушне дарування себе подругові

Подружній шлях проходить через різні життєві етапи, що вимагають великодушного дарування себе іншій людині, тобто самовіддачі: починаючи від першого враження, з притаманною йому афективною привабливістю, аж до відчуття потреби в іншій людині, як частини власного життя. Звідси розпочинається шлях до відчуття задоволення з причини приналежності один одному, а потім і до розуміння усього життя як спільного проекту, до здатності ставити щастя іншого над своїми потребами та до радості бачення свого подружжя як добра суспільства. Зростання у любові вимагає навчитись «вести переговори».

Мова йде не про егоїстичну позицію та комерційні розрахунки, але про виявлення взаємної любові на практиці, про переплетення дарів та жертв на благо сім’ї. На кожному новому етапі подружнього життя, слід сісти та заново обговорити домовленості, так, щоб не було переможців та переможених, але, щоб у виграші були обидві сторони. В сім’ї жодне рішення не повинно прийматись в односторонньому порядку, адже двоє пордругів є відповідальними за свою сім’ю.            

Опрацював о. д-р. Теодосій Р. Грень, ЧСВВ

Попередній випуск за цим посиланням

09 грудня 2018, 10:10