Слухання, розпізнавання та місія: поради Папи для семінаристів

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан

Біблійний образ подорожі учнів до Емаусу ліг в основу промови, яку Папа Франциск приготував на зустріч із семінаристами з архидієцезії Аґрідженто, яких він прийняв у суботу, 24 листопада 2018 року. На початку зустрічі Святіший Отець вручив цю промову ректорові, зазначивши: «Ви зможете прочитати її спокійно вдома та роздумати над нею в мирі. А я волію сказати кілька слів спонтанно».

Перебувати в дорозі

У врученій промові Папа зазначив, що євангельська подія, що трапилася на дорозі з Єрусалиму до Емаусу, була провідником нещодавнього синоду на тему молоді, і може стати натхненням для подальшого шляху семінаристів. «Шлях і є першим ключовим словом: Ісус зустрічає нас під час мандрівки, що є, водночас, і нашою дорогою, тобто, дійсністю, якою кожен з нас покликаний жити, так і внутрішнім шляхом, дорогою віри й надії, якій відомі хвилини світла та пітьми. І тут, в дорозі, Господь зустрічає нас, вислуховує та промовляє до нас», – зауважує Святіший Отець.

Слухання

Господь, насамперед, вислуховує, й це, за словами Глави Католицької Церкви, є другим ключовим словом. «Наш Бог – Слово, та, водночас, тиша, що слухає. Ісус – Слово, Яке стало слуханням», – наголосив Папа, вказуючи на те, що в семінарійному житті на першому місці стоїть діалог з Господом: «Він слухає мене, а я – Його». Оте слухання серця в молитві навчає нас «бути людьми, спроможними вислуховувати інших», аби Церква дедалі більше була «Церквою слухання».

Розпізнавання

Далі Святіший Отець підкреслює, що семінарія – це місце та час розпізнавання. Це вимагає супроводу, як Ісус поводився з учнями. «Він терпеливо й мудро супроводить їх, навчаючи іти за Собою в істині, викриваючи фальшиві очікування», – пояснює Наступник святого Петра, звертаючи увагу на те, що проблеми, які пізніше проявляються в житті священика, дуже часто спричинені «браком розпізнавання під час семінарійного періоду». І це стосується також і подружжя: певні речі, не розв’язані раніше, через деякий можуть стати проблемою.

«Ісус не обманює тих двох з Емаусу, Він не ухиляється, не кружляє навколо проблеми, але називає їх “нерозумними і повільними серцем”, бо не повірили пророкам. А далі відкриває їхні уми на Писання, після чого за столом відкриває їхні очі на Свою нову присутність у знакові розламаного хліба», – пише Святіший Отець, додаючи, що «таємниця покликання та розпізнавання – це шедевр Святого Духа, що вимагає співпраці між покликаним юнаком і дорослим, який його супроводжує».

Місія

Врешті, місія. Ті двоє з Емаусу повернулися до Єрусалиму, щоби приєднатися до апостольської спільноти. За словами Папи, це дуже важливий аспект, адже «нас постійно підстерігає спокуса бути чудовими індивідуальними місіонерами», навіть і семінаристів. «Надто часто наші установки є більше індивідуальними, ніж колегіальними, братерськими. І тоді священство та дієцезальне душпастирство представляють чудові індивідуальності, але незначне свідчення сопричастя й колегіальності», – зауважив Папа.

Розпізнати вірних шлях

Саме місія, останнє слово з написаної промови, стало відправною точкою для роздумів, якими Святіший Отець поділився, промовляючи експромтом. Він зазначив, що місія спонукає вирушити в дорогу, але існує ризик помилитися, вирушити «на прогулянку». Й упевненість в тому, що «мій вихід є апостольським», дає слухняність єпископові, який не лише доручає обов’язки, але вручає місію «освячувати цей люд, вести його до Христа». Це вимагає, аби єпископ добре знав своїх священиків, передумовою чого є «синівський діалог» з ним, без якого «неможливо бути добрим священиком».

«Єпископ не є господарем підприємства, тим, хто командує, а дехто слухає, інші вдають, що слухаються, а ще інші нічого не роблять. Єпископ є батьком, який породжує місію», – наголосив Папа.

Піддатися формуванню

Іншим аспектом, на який звернув увагу Глава Католицької Церкви, промовляючи до семінаристів, є необхідність піддатися формуванню. Те, чого вимагають вихователі, не є капризами, а коли щось не подобається, або чогось не розумієш, то слід про це сміливо та відверто говорити, виявляти те, що відчуваєш. Бо коли мовчати, уникати діалогу, не виявляти своїх труднощів, це залишиться незмінним на все життя.

Духовність дієцезального священика

Святіший Отець також поділився думками про те, в чому полягає особлива духовність дієцезального священика. За його словами, вона полягає в «дієцезальності», а ця, у свою чергу, має три напрямки, три види стосунків. Перший – це стосунки з єпископом, про які вже говорилося.

Другий елемент – це взаємини між священиками. Мова йде про дружбу і братерство між священиками, а ознакою цього є «відсутність пліток». Навіть коли брати сваряться, не погоджуються з чимось, вони повинні робити це «в істині». Брати також повинні турбуватися одні про одних.

Врешті, взаємини з Божим людом. Слід пам’ятати про те, що «ми взяті з Божого люду», аби в ньому «служити Господеві». Ніколи не слід «забувати про те, звідки походимо», бо в протилежному випадку потрапляться у клерикалізм.

«А як зростати в цьому всьому? Завдяки духовному життю», – сказав Папа, наголошуючи на важливості духовника, який покликаний навчити молитися, він «не є інспектором сумління, але тим, хто з доручення єпископа», допомагає зростати.