Amoris Laetitia Amoris Laetitia 

"Amoris laetitia”. З Папою Франциском про радість любові (42)

Продовжуючи ознайомлення з Апостольським напоумленням Папи Франциска “Amoris Laetitia”, переходимо до шостого розділу, який має назву «Деякі душпастирські перспективи»
аудіоверсія

У вступному 199 пункті Папа Франциск вказує на те, що під час синодальних засідань було виявлено необхідність нових шляхів душпастирства. Різні церковні спільноти повинні опрацьовувати більш практичні та ефективніші пропозиції, які шануватимуть вчення Церкви та братимуть до уваги потреби і виклики місцевої Церкви. Тому, в наступних пунктах спробуємо обмежитись лише до перерахування деяких головних проблем душпастирства сімей.

Звіщати Євангеліє сім’ї сьогодні

Отці Синоду наголосили на тому, що християнські сім’ї, через благодать Святого Таїнства Подружжя, є головними суб’єктами душпастирства сімей, головно через те, що вони пропонують радісне свідчення подружжя та сім’ї, домашніх церков. З цієї причини необхідно, щоб подруги на власному досвіді відчули, що Євангеліє про сім’ю – це радість, яка наповняє серце та все життя, адже у Христі ми викуплені з гріха, від смутку, від внутрішньої пустоти та ізольованості. У світлі євангельської притчі про сіяча (див. Мт. 13, 3-9), нашим завдання є співпрацювати у тому сіянні, а решта – це вже Боже діло.

Церква з покірним розумінням бажає перебувати поруч із сім’ями, намагаючись супроводжувати кожну із них, аби вони відкрили для себе кращий шлях для подолання труднощів, що трапляються у їхньому сімейному житті. Недостатньо включити загальну турботу про сім’ї в маштабні душпастирські проекти. Для того, аби сім’ї ставати дедалі активнішими суб’єктами сімейного душпастирства, необхідно посилити євангелізацію та катехизацію, скеровані на сім’ю, які б давали сім’ям правильні орієнтири.

Потреба місійного навернення

Тому, від усієї Церкви вимагається місійного навернення: потрібно не зупинятись на теоретичному звіщенні, що відірване від реальних людських проблем. Душпастирська турбота про сім’ї повинна давати можливість відчути, що Євангеліє сім’ї є відповіддю на найважливіші очікування людської особи: на її гідність та цілісну самореалізацію у взаємності, єдності та плідності. Не йде мова про те, аби запропонувати якісь норми, але – цінності, необхідність яких відчувають сьогодні також сім’ї в найбільш секуляризованих суспільствах.

Крім того, відчувається потреба в євангелізації, що спроможна щиро виявити обличчя таких культурних, соціальних, політичних та економічних умовностей як надмірний простір, відведений ринковій логіці, що перешкоджає справжньому сімейному життю та обумовлює дискримінацію, бідність, виключення та насильство. Тому, потрібно розвивати діалог та співпрацю із соціальними структурами, надихати та підтримувати тих мирян, що, як справжні християни, ведуть активну діяльність в культурній та соціально-політичній сферах.

Вклад парафії у сімейне душпастирство

Важливий влад у душпастирство сімей дає парафія, що є сім’єю сімей, тим місцем, де гармонізується внесок менших спільнот, рухів та церковних організацій. Разом з душпастирством, окремо скерованим на сім’ї, потрібне відповідне формування пресвітерів, дияконів, чернецтва, катехитів та мирян, залучених до парафіяльної активності. Відповіді, що надійшли до Синоду з усіх куточків світу, виявляють те, що духовенство часто не є належно приготованим для праці з сім’ями, які переживають складні сучасні проблеми. В цьому може бути корисним багатовіковий досвід східних традицій, які мають одружене священство.

Формування духовенства до сімейного душпастирства

В питаннях заручин та шлюбу семінаристи повинні мати доступ до різностороннього міждисциплінарного приготування, а не лише до  доктринального вчення. Крім того, формування не завжди дозволяє їм виявляти їхні особистий психоемоційний стан. Деякі семінаристи носять у собі досвід, отриманий у власній зраненій сім’ї, відсутність батьків та емоційну нестабільність. Впродовж їхнього приготування до майбутнього служіння необхідно забезпечити їм можливість осягнути психічну рівновагу, що необхідна для священичої діяльності. Сімейні узи є фундаментальними для зміцнення здорового самоутвердження семінариста. Тому, дуже важливо, щоб сім’я супроводжувала семінариста впродовж усієї його семінарійної формації, а також і в його майбутньому священичому служінні, допомагаючи йому реалістично зміцнювати самооцінку.

З огляду на це, дуже корисно є поєднувати періоди проживання у семінарії з моментами перебуванням на парафії, які дають можливість більшого контакту з життєвими реаліями сімей. Це є корисним, адже у своєму священичому служінні священик найчастіше зустрічається саме із сім’ями. Присутність мирян та сімей, особливо жінок, у процесі священичого виховання сприяє шануванню відмінностей та взаємодоповнюваності різних покликань у Церкві.

Формування мирян до душпастирства сімей

Синодальні Отці звернули окрему увагу також і на те, що й миряни, які співпрацюють у сфері душпастирства сімей, повинні мати відповідне приготування, до якого необхідно залучати педагогів-психологів, сімейних та дільничних лікарів, соціальних працівників, адвокатів у справах неповнолітніх та сімей. Необхідна відкритість до знань із психології, соціології, сексології та психологічної консультації.

Дуже важливим є добре приготування до сімейного душпастирства, яке бере до уваги специфічні надзвичайні ситуації, викликані домашнім насильством чи сексуальним зловживанням. Усе це не применшує, а доповнює фундаментальну цінність духовного проводу, безцінних духовних ресурсів Церкви та Таїнства Примирення.

Опрацював о. д-р. Теодосій Р. Грень, ЧСВВ

Попередній випуск за цим посиланням

11 листопада 2018, 09:55