Beta-версія

Cerca

Vatican News
 Amoris Laetitia Amoris Laetitia 

"Amoris laetitia”. З Папою Франциском про радість любові (38)

Гортаючи далі сторінки Апостольського напоумлення Папи Франциска “Amoris Laetitia”, зокрема, його п’ятий розділ, приглянемось до пунктів, у яких Святіший Отець запрошує детальніше придивитись до теми плідності
аудіоверсія

Поширена плідність

У 178 пункті Глава Католицької Церкви зазначає, що багато подружніх пар не можуть мати дітей. І такий стан, як відомо, спричиняє дуже великий біль для таких сімей. З одного боку, ми знаємо, що подружній союз не був сотворений Господом Богом лише для дітородження. Тому, навіть, у тому випадку, коли подруги не мають потомства, подружній зв’язок продовжує існувати як «спільність усього життя» чоловіка та дружини і не втрачає своєї цінності та нерозривності. Окрім того, материнство не є виключно біологічною реальністю і проявляється по-різному.

Усиновлення

Усиновлення – це особливий і дуже благородний шлях здійснення материнства та батьківства. «Я хотів би підбадьорити тих, які не можуть мати дітей, поширити та відкрити свою подружню любов і прийняти тих, які позбавлені необхідного сімейного контексту», – пише Папа у 179 пункті, додаючи, що такі подружжя ніколи не пожалкують про свій великодушний вчинок. Усиновлення – це акт любові, який дарує сім’ю тим, які її не мають. У наш час необхідно наполягати на тому, щоб законодавство могло спростити процедуру усиновлення, як протидію абортам та відмовам від новонароджених. Ті, які приймають виклик усиновлення та безкорисливо і безумовно приймають іншого, стають, таким чином, посередниками любові Бога, Який промовляє: «Та хоча б й матір тебе забула, Я тебе не забуду ніколи» (Іс. 49, 15).

Особлива плідність

 Вибір на користь усиновлення та опіки являє собою особливу плідність подружнього досвіду, і то не лише в тих випадках, коли він боляче позначений безплідністю. Перед обличчям тих ситуацій, коли дитина бажана будь-якою ціною як право на подружнє самоутвердження, усиновлення та опіка показують важливий аспект батьківства та синівства, оскільки допомагають усвідомити, що дитина, – як біологічна, так і усиновлена чи взята під опіку, – є кимось іншим від нас, самостійною особистістю, яку потрібно прийняти, любити, нею опікуватись, а не просто привести на світ. Рішення на користь усиновлення та опіки завжди повинно надихатись добром дитини. З іншого боку, необхідні законодавчі втручання та контроль з боку держави повинні бути спрямовані на те, аби запобігти торгівлі дітьми.

Відкритість сім’ї

Необхідно також пригадати, що дітородження та усиновлення – це не одинокі можливості переживати плідність подружньої любові. Також і багатодітна сім’я покликана залишити свій відбиток у суспільстві, де вона вміщена, розвиваючи інші форми плідності, які є немов продовженням подружньої любові. Християнські сім’ї повинні пам’ятати, що віра не вириває нас із світу, а ще глибше у нього вміщує. Адже, кожен із нас виконує особливу роль в приготуванні приходу Божого Царства. Сім’я не повинна вважати себе якимось відокремленим від суспільства місцем, а навпаки – виходити з свого дому в пошуках солідарності. Таким чином, сім’я стає місцем інтеграції особи у суспільство та об’єднуючим елементом між публічним та приватним. Подруги повинні чітко усвідомити та бути переконаними у своїх суспільних обов’язках, а це, у свою чергу, спричиняється до того, що любов між чоловіком та дружиною, яка їх об’єднує, не зменшується, а наповнюється новим світлом.

Близькість сім’ї до інших та простота

Жодна сім’я не може бути плідною, якщо відчуває себе дуже відмінною чи «відокремленою» від інших сімей. Щоб уникнути такого ризику, варто приглянутись до сім’ї Йосифа, Марії та Ісуса, яку не вважали якоюсь «дивною», чужою та відмежованою від інших сім’єю. З цієї причини люди навіть дивувались мудрості Ісуса, кажучи: «Звідкіль оце у Нього… Хіба ж Він не тесля, син Марії, брат Якова, Йосифа, Юди та Симона? І сестри його – хіба не тут між нами?» (Мк. 6, 2-3). Ці слова свідчать про те, що Пресвята Родина була звичайною сім’єю, близькою до усіх, включеною як інші, у народ. Сам Ісус не встановив виключних, замкнутих стосунків з Йосифом та Марією, але спілкувався з розширеною сім’єю, де були також друзі і знайомі. Тим самим можемо пояснити, чому, коли вони разом були в Єрусалимі, Йосиф та Марія з розумінням поставились до того, що 12-літній Ісус на цілий день загубився у натовпі, слухаючи та поділяючи турботу усіх інших.

Іноді із християнськими сім’ями трапляється так, що, через мову, якою розмовляють, через стиль спілкування, через їхню поведінку, через постійне повторення двох-трьох тем, вони сприймаються іншими немов далекі, відокремлені від суспільства, а навіть й самі їхні родичі відчувають від них погорду та осуд. Натомість вони покликані будувати культуру поєднання і діалогу.

Опрацював о. д-р. Теодосій Р. Грень, ЧСВВ

Попередній випуск за цим посиланням

 

14 жовтня 2018, 10:00