Cerca

Vatican News
Amoris Laetitia Amoris Laetitia 

"Amoris laetitia”. З Папою Франциском про радість любові (37)

Продовжуємо ознайомлення з п’ятим розділом Апостольського напоумлення Папи Франциска “Amoris Laetitia”, що називається «Любов, яка стає плідною»
аудіоверсія

Велич материнства

У 174 пункті Глава Католицької Церкви наголошує на тому, що матері – це найсильніша протиотрута від розповсюдження егоїстичного індивідуалізму. Саме вони свідчать про красу життя. Без сумніву, суспільство без матерів перетворилось би на негуманне, адже матері завжди, навіть у найгірших життєвих моментах, вміють свідчити про ніжність, самовіддачу та моральну стійкість. Матері дуже часто передають своїм дітям також і глибокі релігійні почуття: в перших молитвах, у перших жестах богопочитання, яким навчають дітей. Без матерів не лише не було б нових віруючих людей, але й сама віра втратила б велику частину свого простого та глибокого тепла. В цьому пункті Папа Франциск висловлює велику вдячність усім матерям за те, ким вони є в сім’ї та за все, що вони дають для Церкви й для світу.

Матір та батько у вихованні дитини

Далі Вселенський Архиєрей підкреслює, що матір, яка оберігає дитину своєю ніжністю та співстражданням, допомагає їй виявляти довіру, бачити світ, як добре та привітне місце, а це, у свою чергу, дозволяє дитині розвинути у собі самоповагу, яка сприяє близькості та розумінню інших.

З іншого боку, постать батька допомагає дитині відчути границі реальності, йому більше притаманна функція орієнтування та виведення дитини в відкритий світ, сповнений різними викликами та труднощами, а також функція запрошення до виявлення своїх зусиль та боротьби. Батько, який наділений чіткою та щасливою чоловічою ідентичністю, і який, у свою чергу, проявляє до своєї дружини любов та увагу, є настільки потрібним для дитини, як материнська турбота. Роль та завдання матері та батька досить гнучкі, вони повинні пристосовуватись до конкретних ситуацій кожної сім’ї, але чітка та окреслена присутність двох постатей, жіночої та чоловічої, творить найсприятливішу атмосферу для виховання дитини.

Суспільство безбатченків

У наступному 176 пункті Святіший Отець підкреслює, що побутує думка, мовляв наше суспільство – це «суспільство безбатченків». У західній культурі постать батька символічно відсутня, викривлена, померкла, аж то того, що ставиться під сумнів саму «чоловічність». Можемо зауважити зрозуміле замішання, оскільки, спершу такий стан речей сприймався, як звільнення від батька-господаря, від батька як представника закону, що накинутий ззовні, від батька як цензора радості дітей та перешкоди емансипації і самостійності молоді. Іноді, в деяких родинах, у минулому панував авторитаризм, а в деяких випадках – справжнє зловживання силою.

Проте, як це часто трапляється, з однією крайності люди впадають в іншу. Проблемою нашого часу не є надмірно нав’язлива присутність батька, а швидше його відсутність. Батьки так сильно зосереджені на собі самих, на своїй роботі та на здійсненні своїх особистих цілей і самореалізації, що навіть забувають про свою сім’ю і залишають самотніми своїх дітей та молодь. На присутність батька, а, отже, і на його авторитет, впливає і те, що в наш час приділяється дедалі більше часу засобам комунікації та технологіям відпочинку. Крім того, сьогодні до будь-якої влади ставляться з підозрою, а авторитет дорослих піддається дискусії. Але самі батьки відмовляються від чіткості у цьому питанні та не пропонують дітям надійних та добре обґрунтованих орієнтирів. Не можна назвати здоровою ситуацію, коли ролі батьків та дітей взаємно замінюються, адже такий стан завдає шкоди належному процесові виховання та позбавляє дітей любові, яка здатна їх скеровувати у житті та допомагає розвиватись.

Бог ставить батька у сім’ю

 Господь ставить батька у сім’ю, щоб він із своїми дорогоцінними чоловічими якостями був поряд своєї дружини, поділяючи з нею радості та печалі, труднощі та надії сімейного життя. Але також, щоб він був поряд своїх дітей, супроводжуючи їх у їхньому розвитку в усіх життєвих обставинах. Батько повинен бути присутнім завжди у житті своїх дітей. Але присутність не означає контролю. Бо батьки, які надмірно контролюють своїх дітей, руйнують їх.

Деякі батьки почувають себе непотрібними або такими, які не дають жодної користі своїм дітям, однак, правдою є те, що діти потребують батька, який на них чекає, коли вони повертаються до нього після їхніх падінь. Діти зроблять усе для того, аби цього не визнати, щоб не дати батькові відчути тієї їхньої потреби, але, як би там не було, вони завжди потребують батька. Не добре, коли діти залишаються без батька і через це передчасно перестають бути дітьми.         


Опрацював о. д-р. Теодосій Р. Грень, ЧСВВ

Попередній випуск за цим посиланням

07 жовтня 2018, 10:08