Amoris Laetitia Amoris Laetitia 

"Amoris laetitia”. З Папою Франциском про радість любові (35)

Попереднього разу ми закінчили ознайомлення із четвертим розділом Апостольського напоумлення Папи Франциска “Amoris Laetitia”, який називається «Любов у подружжі». Тепер розпочинаємо читати наступний розділ, що має назву «Любов, яка стає плідною» і зосереджений на плідності подружньої любові та її здатності давати нове життя.
аудіоверсія

Любов дає життя

«Любов завжди дає життя», – цими словами 165 пункту напоумлення Святіший Отець розпочинає п’ятий розділ, вказуючи на те, що саме тому подружня любов не обмежується лише рамками самої пари подругів. Чоловік та дружина, ввіряючись один одному, народжують на світ нову реальність – дитину, що є живим образом їхньої любові, постійним знаком їхньої єдності, живим та невід’ємним свідоцтвом їхнього батьківства та материнства.

Прийняти нове життя

Сім’я – це сфера не лише зародження, але також прийняття життя, яке приходить як Божий дар. Кожне нове життя дозволяє нам відкрити найбільш безкорисливий вимір любові, який не перестає нас ніколи дивувати. Прекрасним є бути любленим ще перед народженням: діти є любленими, ще до того, як вони з’являються на світ. В цьому відображається першість любові Господа Бога, Який завжди бере ініціативу у Свої руки, бо ж діти є любленими ще перед тим, як вони заслужать на таку любов.

Попри те, багато дітей від самого початку є відкинутими, залишеними, позбавленими їхнього дитинства та майбутнього. Дехто насмілюється сказати, виправдовуючи себе, що поява тих дітей на світ була помилкою. Який же це сором! Для чого тоді ми приймаємо різні хартії прав людини та дитини, різні урочисті декларації, якщо потім караємо дітей за помилки дорослих?! Якщо дитина приходить на світ в небажаних умовах, батьки чи інші члени сім’ї повинні зробити все від них залежне, аби вона була прийнятою як Божий дар та взяти на себе відповідальність за це прийняття в дусі відкритості і любові. Бо коли йде мова про дитинку, яка повинна прийти на світ, то жодна жертва батьків не може вважатись надто великою чи дорогою, лишень би дитина не почувала себе помилкою, безвартісним життям і не була наражена на зранення життям та на свавілля дорослих.

Бог дає батькам прецінний дар

Дар нової дитини, який Господь довіряє батькам, починається з прийняття, продовжується захистом впродовж усього земного життя дитини і має як остаточну ціль радість вічного життя. Споглядання на розвиток, на здійснення людської особистості вчиняє батьків ще більш свідомими того, що їм доручено дорогоцінний дар: адже Бог дозволяє вибрати ім’я для їхньої дитини, яким Він покличе її до вічності.

Багатодітні сім’ї – це радість для Церкви. В них любов виражає свою щедру плідність. Але це не означає, що потрібно забувати про попередження святого Івана Павла ІІ, який пояснював, що відповідальне батьківство не є безмірною прокреативністю чи відсутністю розуміння того, що означає виростити дітей, але, перш усього, є можливістю, даною подругам, мудро та відповідально використовувати їх недоторкане право, беручи до уваги демографічні та соціальні реалії, їхню особисту ситуацію та законні бажання.

Любов в очікуванні, властива вагітності

Вагітність – це важкий період, але, водночас, це й чудовий час. Мати співпрацює з Богом у звершенні чуда нового життя. Материнство походить із особливого творчого потенціалу жіночого організму, що необхідний для зачаття та народження нового життя. Кожна жінка бере участь у таїнстві сотворення, яке відновлюється у кожному новому народженні. Кожна дитинка, сформована в організмі матері, є вічним задумом Бога-Отця і Його вічної любові, адже ще перед тим як дитина зачата у лоні своєї матері, Бог уже знав її та освятив (пор. Ер. 1, 5). Кожна дитина завжди перебуває у серці Господа Бога і в момент зачаття здійснюється вічна мрія Творця. Тому, необхідно призадуматись на тим, наскільки цінним є ембріон уже від моменту його зачаття?! На нього необхідно дивитись таким же люблячим поглядом, як і Небесний Отець, Який за зовнішністю бачить суть єства.

Участь батьків у задумі Бога

Вагітна жінка може брати участь у задумі Бога, мріючи про свою дитину: усі матері і батьки мріють дев’ять місяців; сім’я без мрії неможлива. Коли сім’я втрачає здатність мріяти, діти не ростуть і любов не зростає, життя слабшає та гасне. Для християнської сім’ї Святе Таїнство Хрищення є обов’язковим елементом тієї їхньої мрії. Батьки приготовляються до цієї події молитвою, ввіряючи Ісусові свою дитину ще до її народження.

Опрацював о. д-р. Теодосій Р. Грень, ЧСВВ

Попередній випуск за цим посиланням

16 вересня 2018, 11:37