"Amoris laetitia”. З Папою Франциском про радість любові (34)

У 158-му пункті Глава Католицької Церкви зазначає, що багато осіб не одружуються не лише через те, що посвятились своїй родині, але й через посвячення усього свого часу друзям, церковній спільноті та професійній діяльності. Багато теж посвячують свої таланти на служіння християнській спільноті в дусі милосердної любові та волонтаріату. А також є люди, які вибирають неодружений стан, посвятившись Господу Богу та братам.

Дівоцтво і подружній стан

Дівоцтво – це одна із форм любові; як знак воно пригадує нам про дбання про Небесне Царство, про необхідність цілковито посвятити себе ділу євангелізації. Воно – відображення повноти Небес, де не женяться і не виходять заміж (див. Мт. 22, 30). Святий Павло заохочував до дівственного життя, яке сприяє посвяті євангелізаційному служінню. Проте, з його повчань зрозуміло, що мова йде про його приватну думку та його особисте бажання, а не про вимогу Ісуса Христа.

В той же час, він визнавав цінність різних покликань: «Кожний має свій особливий дар від Бога, один - такий, а другий - інший» (1 Кор. 7, 7). В цьому ключі святий Іван Павло ІІ стверджував, що біблійні тексти не представляють нам причин ні для наполягання на виборі подружжя, ні – неодруженого стану. Тому, не потрібно говорити про вищість дівоцтва над подружнім станом, бо ці життєві стани є взаємодоповнюючими.

Отож, мова не йде про те, щоб зменшити цінність подружнього життя на користь стриманості чи протиставити ці два стани. І навіть якщо в деяких богословських традиціях говориться про дівоцтво як про «стан досконалості», то це робиться не лише з огляду на саме стримання, а з причини цілісності такого життя, побудованого на євангельських радах. І все-таки, людина, яка живе у подружжі, може переживати милосердну любов у найвищому ступені. В дівоцтві людина осягає досконалість через вірність євангельським радам, подібно й кожній людині, в різному життєвому стані, така досконалість є доступною.

Дівоцтво відображає свободу Небесного Царства

Дівоцтво має символічну цінність любові, що не потребує володіти іншим, і, тим самим, відображає свободу Небесного Царства. Воно заохочує людей, які, натомість, перебувають у подружжі, до переживання своєї взаємної любові в перспективі остаточної любові до Христа, як спільний шлях до повноти Царства. В свою чергу, любов подругів представляє інші символічні цінності: з однієї сторони вона є своєрідним відображенням Пресвятої Тройці, Яка є повноцінною єдністю, в якій при цьому існують також і відмінності. Сім’я – це христологічний знак, адже в ній виявляється близькість Бога, Який поділяє з людиною її життя: у Воплоченні, на Хресті та у Воскресінні. В подружжі кожен подруг стає «одним лише тілом» з іншим і віддає себе самого іншому, щоб повністю розділити з іншим уже життя.

І якщо дівоцтво є «есхатологічним» знаком воскреслого Христа, то подружжя – це «історичний» знак для тих, які прямують по землі, це знак земного Христа, Який забажав з’єднатись із нами та віддатись за нас аж до кінця. Дівоцтво та подружжя є і повинні бути різними способами любові, бо ж людина не може жити без любові. Життя без любові позбавлене сенсу.

Небезпека неодруженого стану

Неодруженому станові загрожує небезпека перетворитись на «комфортну самотність», яка забезпечує свободу для самостійного переміщення, зміни місця перебування, для прийняття рішень, зустрічей з різними людьми та розпоряджання коштами… Отож, для осіб, які обрали дівоцтво, деякі подружні пари є прикладом-знаком безкорисливості та непорушної вірності Бога Його Завітові, що може підштовхнути їхні серця до конкретнішої жертовності.

І справді, є одружені особи, які залишаються вірними своєму подругові навіть тоді, коли той стає фізично непривабливим, або коли не задовольняє їхніх потреб, незважаючи на те, що існує багато нагод для невірності. Жінка, яка піклується своїм хворим чоловіком, біля його ліжка, немов під хрестом, повторює те «так» своєї любові аж до смерті. В такій любові великодушно виявляється гідність того, хто любить, гідність як відблиск милосердної любові; адже саме милосердній любові притаманно більше любити, ніж бути любленими.

А також варто підкреслити, що багато сімей відзначаються здатністю жертвенного та нелегкого служіння складним і навіть невдячним дітям. Таким чином батьки стають знаком добровільної та безкорисливої любові Ісуса Христа. Усе це заохочує осіб, які обрали дівоцтво, до більш щедрого та слухняного переживання своєї посвяти Небесному Царству. Сьогодні секуляризація затемнила цінності єдності на все життя та знецінила багатство подружньої посвяти, тому, необхідно глибше дослідити позитивні аспекти подружньої любові.

Переображення любові

Два останні пункти четвертого розділу свого напоумлення Папа Франциск присвятив темі переображення любові. У 163-му пункті автор вказує, що збільшення тривалості життя виявляє нам феномен, який не був поширеним в інших часах: інтимний зв’язок та взаємна приналежність повинні зберігатись чотири, п’ять, а навіть шість десятиліть, а отже, початкове рішення потребує бути відновлюваним знову і знову. Можливо, один із подругів не відчуває більше сильного сексуального потягу до іншого подруга, але йому приємно належати іншому і знати, що інший належить йому, що він не самотній, що у нього є «спільник», який знає усю його життєву історію та поділяє з ним усе. Він – супутник на його життєвій дорозі, з яким можна долати різні труднощі і насолоджуватись прекрасним. І це також породжує задоволення, яке супроводжує подружню любов.

Подруги не можуть обіцяти один одному, що матимуть завжди такі самі почуття. Але можуть, без сумніву, мати спільний сталий план, намагатися любити один одного і жити разом, аж поки смерть їх не розлучить, і завжди переживати насичену близькість. Любов, яку подруги обіцяють собі у подружжі, перевищує будь-які емоції, почуття чи настрій, хоча й їх у себе включає. Така любов – це бажання іншому найбільшого добра, що зв’язане з рішенням, зробленим серцем, заангажуватись у це усім своїм єством. Тому, в розпалі невирішеного конфлікту, хоча й у серці вирує багато почуттів, але людина день-за-днем зберігає вірність любити, прощати, належати іншій людині, розділяти з нею усе життя… Кожен із подругів проходить шлях особистого розвитку та перемін. На цьому шляху любов святкує кожен крок і кожний етап.

Фізичний аспект любові

В історії конкретного подружжя фізичний аспект змінюється, але це не є причиною для того, аби ослабло зацікавлення, просякнуте любов’ю. Людина закохується в цілу особу з її власною ідентичністю, а не лише в її тіло, яке, попри зміни спричинені часом, завжди, в певному сенсі, виражає її ідентичність, що завоювала серце іншої особи. І навіть тоді, коли інші не спроможні побачити красу такої ідентичності, закоханий подруг продовжує зауважувати цю красу своїм інстинктом любові, а тому така любов не зникає.

Подруг підтверджує своє рішення належати тій людині, знову-і-знову її вибирає і виражає це вірною та наповненою ніжністю близькістю. Шляхетність такого рішення на користь іншої людини пробуджує нову форму відчуття у виконанні подружньої місії, оскільки емоції, викликані іншим подругом, самі в собі не стремлять до подружнього статевого акту. Оскільки любов є єдиною дійсністю, яка має різні виміри, то вона в такій ситуації проявляється в інший спосіб. Єдність у подружжі знаходить нові форми вираження і завжди потребує приймати рішення на користь її зміцнення. Це необхідне не лише для того, щоб вберегти подружній союз, але й щоб дозволити йому зростати. І цим шляхом потрібно йти день-за-днем. На цій дорозі необхідна допомога Святого Духа, благодать Якого зміцнює, скеровує і переображає подружню любов на різних її етапах.

Опрацював о. д-р. Теодосій Р. Грень, ЧСВВ

Попередній випуск за цим посиланням