"Amoris laetitia”. З Папою Франциском про радість любові (33)

Патології людської сексуальності

У 153-му пункті Святіший Отець підкреслює, що у контексті позитивного бачення людської сексуальності, потрібно заторкнути цю тему в усій її повноті та із здоровим реалізмом. А тому не можна проігнорувати той факт, що сексуальність часто знеособлюється та наповнюється різними патологіями, через що дедалі більше перетворюється на поле та знаряддя утвердження власного егоїзму та своїх особистих егоїстичних бажань і поривів.

В наш час існує велика небезпека того, що й над сексуальністю буде домінувати той отруйний дух одноразового вжитку. Тілом іншої людини часто маніпулюють, немов якоюсь земною річчю, яку зберігають лише до того часу, поки вона приносить задоволення, а коли втрачає свою привабливість, то позбавляються її. Хіба ж можна ігнорувати чи приховувати постійні форми сексуального домінування, деспотизму, зловживання, збочення та насилля, що є плодом викривлення значення сексуальності, і які хоронять гідність іншої особи та закликають до егоїстичної любові?!

Маніпуляції сексуальності у подружжі

Далі Глава Католицької Церкви пригадав, що також і в подружжі сексуальність може стати джерелом страждання та маніпуляцій. Тому, необхідно наголосити на тому, що подружній статевий акт, накинутий подругові без уваги до його умов та оправданих бажань, не є правдивим актом любові, а тому, суперечить тому, чого справедливо вимагає моральний порядок у стосунках між подругами. Акти, властиві сексуальній єдності подругів, відповідають природі сексуальності тоді, коли вони вчинені «справді по-людськи». Тому, святий Павло повчав: «Ніхто з вас нехай не надуживає і не кривдить в цій справі свого брата» (1 Сол. 4, 6).  І хоча й ці слова були написані в епоху, коли домінувала культура патріархату, коли жінка вважалась особою повністю підпорядкованою чоловікові, проте, він, все ж таки, навчав, що сексуальність повинна бути темою діалогу між подругами, а стримання від статевих актів між чоловіком та дружиною можливе лише на певний час і за згодою обох (див. 1 Кор. 7, 5).

Небезпека ненаситності

У 155-му пункті свого повчання Папа Франциск пригадав, що святий Іван Павло ІІ звернув увагу на те, що чоловікові та жінці загрожує небезпека ненаситності. Це означає, що вони покликані до щоразу тіснішої єдності, але ризик полягає в тому, щоб затерти відмінності та неминучу дистанцію, що є між ними обома, адже кожен із них має власну і неповторну гідність. Коли дорогоцінна взаємна приналежність подругів перетворюється у домінування, то суттєво змінюється структура єдності в їхніх міжособових стосунках. Згідно із логікою домінування, також і той, хто домінує, починає заперечувати свою власну гідність і, як наслідок, перестає ідентифікувати себе із своїм тілом, адже перестає надавати йому будь-якого значення. Така людина сприймає секс як втечу від себе самої та відмову від краси єдності.

Любов виключає підпорядкування

Необхідно відкинути усяку форму сексуального підпорядкування. Тому, слід правильно інтерпретувати слова святого апостола Павла з його Послання до Ефесян, про те, що жінки повинні бути підпорядковані своїм чоловікам (див. Еф. 5, 22). Апостол Народів цими словами виявляє свою думку в категоріях тогочасної культури, однак, ми повинні прийняти не культурну оболонку, але суть послання, яке стає зрозумілим, коли його читати разом з усім уривком біблійного тексту.  

Святий Іван Павло ІІ навчав, що любов виключає будь-яке підпорядкування, з причини якого жінка стала б служницею або рабинею чоловіка. Спільність чи єдність, яку подруги покликані будувати з огляду на їхній шлюб, реалізується за допомогою взаємного дарування, що також є взаємним підпорядкуванням. Саме тому апостол наголошує, що чоловіки повинні любити своїх жінок, як свої тіла (див. Еф. 5, 28). Біблійний текст, насправді, заохочує побороти зручний індивідуалізм, щоб жити звернутими до інших: «Коріться один одному у Христовім острасі» (Еф. 5, 21). Між подругами таке взаємне підпорядкування набирає особливого значення і його слід розуміти, як вільно обрану взаємну приналежність, разом з усіма характеристиками вірності, пошани та турботи. Сексуальність є невід’ємною на служінні такій подружній дружбі, оскільки скерована на те, щоб інший жив у повноті.

Любов – взаємне дарування та прийняття

Проте, відкинення викривлення сексуальності та еротизму в жодному разі не повинно спонукати нас погорджувати ними чи не брати їх під увагу. Ідеал подружжя не можна окреслити лише як щедре та жертвенне дарування, самовіддачу, де кожен відмовляється від власних потреб та дбає лише про те, щоб зробити добро для іншого, не отримуючи при цьому жодного задоволення. Необхідно пригадати, що справжня любов вміє також отримувати від іншого, є здатною прийняти себе як особу, що також має свої потреби, і не відмовляється від тілесних знаків любові, таких як поцілунки, обійми та статева єдність. Людина не може завжди дарувати, але мусить вміти теж отримувати; хто хоче дарувати любов, муть також і приймати її в дарі.

Опрацював о. д-р. Теодосій Р. Грень, ЧСВВ

Попередній випуск за цим посиланням