ПАПА

"Amoris laetitia”. З Папою Франциском про радість любові (32)

Попереднього разу ми з вами читали частину четвертого розділу Апостольського напоумлення Папи Франциска “Amoris Laetitia”, у якій автор звертає увагу на пристрасну любов, сексуальність та світ емоцій у подружньому житті. Сьогодні приглянемось до наступних пунктів, зокрема, до тих, які говорять про необхідність виховання людської емотивності та про еротичний вимір подружньої любові, що мають важливе значення у житті подружжя та сім’ї.

аудіоверсія

Бог любить радість Своїх дітей

У 147-му пункті Вселенський Архиєрей зазначає, що часто Церкву через її заборони та вимоги вважають неприятельною людської особистості. Папа-емерит Венедикт ХVІ у свій час намагався відповісти на поширене запитання: «Хіба Церква з усіма своїми заповідями та заборонами не вчиняє гірким те, що в людському житті є прекрасним? Хіба вона не ставить заборонних знаків саме там, де радість, призначена для нас Творцем, пропонує нам щастя, передсмак чогось Божественного?» Відповідаючи, він зазначав, що Церква, послідовна навчанню Святого Письма, ніколи не відкидала еротичної любові, але протистояла її нищівному викривленню, бо фальшиве обожествлення «еросу» позбавляє людину її гідності, вчиняючи його нелюдяним.

Виховання емотивності

Виховання емоційності та інстинкту є необхідним, а тому часто слід визначати чіткі межі. Надлишок або відсутність контролю, одержимість одним із видів задоволення ведуть до послаблення самого задоволення, вчиняють його хворобливим і завдають шкоди подружньому життю. Однак, в дійсності, із пристрастями можна пройти гарний шлях, якщо скеровувати їх в напрямку самопожертви та повної самореалізації, що збагачують міжособові стосунки у сім’ї. Нема необхідності відмовлятись від моментів великої радості, але потрібно поєднувати їх з іншими моментами, як наприклад, щирої самовіддачі, терпеливої надії, неминучої втоми, праці задля осягнення ідеалу. Життя у сім’ї є тим усім і вартує жити його цілісно.

Деякі духовні течії наполягають на тому, що потрібно придушувати бажання, щоб, таким чином, звільнитися від болю. Але ми віримо, що Бог любить радість людського буття, що Він сотворив усе задля нашої радості та насолоди (пор. 1 Тим. 6, 17). Господь заохочує нас словами: «Мій сину, дбай про себе […] Не позбавляй себе благого дня» (Сир. 14, 11. 14). Подружня пара виконує Божу волю, коли живе згідно із біблійною вказівкою жити радісно (пор. Проп. 7, 14). Важливо розуміти, що насолода проявляється по-різному в різних моментах життя, відповідно до потреб взаємної любові. Тому, не потрібно придушувати бажання, а навпаки – поширювати його та вдосконалювати.

Еротичний вимір любові

Усе, про що ми читали до цього, скеровує нас до наступної теми, а саме до теми людської сексуальності. Як зазначив Папа у 150-му пункті, сексуальність сотворив сам Господь як чудовий дарунок для Своїх дітей. Її вдосконалюють та контролюють саме для того, аби запобігти втраті її автентичної цінності. Святий Іван Павло ІІ відкинув ідею, згідно з якою, мовляв, навчання Церкви веде до заперечення людської сексуальності або лише її толерує задля потреби продовження роду. Сексуальна потреба подругів не є предметом для погорди і її не слід ставити під сумнів.

Святий Іван Павло ІІ про сексуальність

Тим, які висловлювали побоювання, що виховання пристрастей та сексуальності завдає шкоди спонтанності сексуальної любові, святий Іван Павло ІІ відповідав, що людина «покликана до повної та зрілої спонтанності стосунків», яка є «поступовим плодом розпізнавання спонук свого серця». Кожна людина повинна наполегливо та послідовно вивчати значення свого тіла. Людська сексуальність не є ресурсом для нагороди чи для втримання іншого, але є мовою міжособових стосунків, в яких до іншої особи ставляться серйозно, усвідомлюючи її священну та недоторкану цінність. Таким чином, можна сказати, людське серце стає учасником спонтанності іншої особи.

Еротизм як людський вияв сексуальності

В цьому контексті еротизм представляється як людський вияв сексуальності. У ньому можна побачити «подружнє значення тіла та автентичну гідність дару». В своїх катехизах про богослов’я людського тіла святий Іван Павло ІІ навчав, що «сексуальна тілесність не лише є джерелом плідності та прокреативності, але також має здатність виражати любов: ту любов, в якій людина-особистість стає даром». Здоровий еротизм, хоча й пов’язаний з пошуком приємності, передбачає також подив, а, отже, може вчинити пориви гуманними.

Тому, в жодному разі не можна вважати еротичний вимір любові дозволеним злом чи тягарем, який слід нести задля добра сім’ї, але – Божим даром, який прикрашає зустріч подругів. Будучи пристрастю, вивищеною любов’ю, що подивляє гідність іншого, цей вимір стає повним та кришталево чистим ствердженням любові, яка показує, на які чудеса спроможне людське серце і що людське життя є вдалим та щасливим.

Опрацював о. д-р. Теодосій Р. Грень, ЧСВВ

Попередній випуск за цим посиланням