"Amoris laetitia”. З Папою Франциском про радість любові (29)

Одружитися з любові

Святіший Отець зазначає, що, прийнявши Таїнство Подружжя, союз любов між чоловіком та дружиною має можливість ставати стійкішим та реально і конкретно розвиватись. І справді, любов – це дещо більше, ніж згода, дана подругами в окресленій формі, але правдою є також і те, що рішення надати подружжю зовнішньої форми у суспільстві, взявши на себе певні обов’язки, виявляє її значення. Такий зовнішній жест вказує на серйозність намірів утотожнитись з іншою людиною, на подолання підліткового індивідуалізму та  на стійке рішення належати іншій особі.

Укласти подружжя – це показати, що материнське гніздо дійсно залишене заради встановлення інших міцних узів та взяття на себе нових обов’язків щодо іншої людини. Шлюб – це щось набагато ціннішого, ніж спонтанне співжиття задля спільного задоволення. Шлюб, як суспільний інститут, є захистом та інструментом для взаємного зобов’язання, для зростання у любові, щоб рішення на користь іншого зростало у стійкості, конкретизувалось та поглиблювалось, і, одночасно, щоб уможливило виконання своєї місії у суспільстві.

Тому, інститут подружжя є довговічним та стійкішим за будь-яку перехідну моду. Його суть вкорінена в самій природі та суспільному характері людської істоти. Подружжя передбачає ряд зобов’язань, які, однак, випливають з самої любові, з любові настільки рішучої та щедрої, яка готова ризикнути своїм майбутнім.

Шлюб – рішення йти одним шляхом

З огляду на сказане вище, шлюб виявляє реальне та дійсне рішення з’єднати дві дороги в одну: нехай буде що буде, незважаючи на всякі виклики. З огляду на серйозність публічних зобов’язань любові, рішення укласти подружжя не може бути поспішним, але й з тієї ж причини його не можна відкладати на невизначений час. Взяти разом з іншою людиною на себе ексклюзивні та остаточні зобов’язання завжди вимагає ризикнути та безстрашно відповісти на виклик. А відмова прийняти такі зобов’язання – це вияв егоїзму, дріб’язковості, нездатності визнати права іншої людини та представити її суспільству як ту, яка гідна бути безумовно любленою.

З іншого боку, той, хто по-справжньому закоханий, схильний виявляти іншому свою любов. Любов, конкретизована в укладені подружжя, з усіма наслідками, які з нього випливають, і є виявом того «так» та його захистом. Сказати «так» – це дати зрозуміти іншій людині, що вона завжди може на тебе покластись, що вона не буде залишена, коли втратить свою привабливість, чи зустрінеться з труднощами, чи з’являться нові можливості для отримання задоволення та для егоїстичних інтересів.

Три ключові слова

Дружня любов об’єднує всі аспекти подружнього життя та допомагає членам сім’ї прямувати вперед усіма її етапами. Тому, слід плекати жести, які виявляють таку любов; вони не повинні відзначатись скупістю, а повинні бути багатими на щедрі слова.  В сім’ї необхідно користуватись трьома ключовими словами: дозволь, дякую, вибач. На переконання Папи, якщо члени сім’ї є ненав’язливими і вміють сказати «дозволь», якщо члени сім’ї не є егоїстами та вчаться говорити «дякую», якщо в сім’ї той, хто повівся неправильно вміє промовити «вибач», то в такій сім’ї панує мир та радість. Папа закликає не бути скупими на ці слова, але щоденно їх повторювати, адже «деякі мовчання є дуже важкими». Натомість, сказані в потрібний момент правильні слова, оберігають сім’ю та підживлюють любов день-за-днем.

Постійне зростання у любові

Усе це здійснюється на шляху постійного зростання. Така особлива форма любові, якою є подружжя, покликана до постійного дозрівання, вона зі своєї природи не має границь для зростання, адже є учасницею безмежної любові, якою є Святий Дух. Як навчав святий Тома Аквінський, людина не може поставити межі такій любові, оскільки, зростаючи в любові, збільшується також й здатність до внутрішнього розширення. Святий апостол Павло закликав: «А вас нехай Господь примножить і наповнить любов'ю один до одного й до всіх» (1 Сол. 3, 13), додаючи: «А щодо братньої любові, [...] то ми благаємо вас, брати, досягати в цьому дедалі більшого поступу». (1 Сол. 4, 9-10).

Любов у подружжі оберігається, не говорячи, перш усього, про нерозривність як обов’язок, чи повторюючи навчання Церкви про подружжя, але зміцнюючи її завдяки постійному зростанню під дією благодаті. Любов, що не зростає, починає піддаватись небезпекам. Ми можемо зростати лише тоді, коли відповідаємо на Божу благодать через дедалі частіші діла любові, через часті, великодушні, ще ніжніші та радісніші прояви наших почуттів. Чоловік та дружина відчувають єдність між собою та з кожним днем це відчуття поглиблюється. Дар Божественної любові, пролитий на подругів, одночасно є закликом до його постійного розвитку. 

Фантазії про досконалу любов

Не є добрими фантазії про ідеалістичну та досконалу любов, адже вони позбавляють її, таким чином, стимулу до розвитку. Небесна ідея про земну любов забуває, що ліпше – це те, що ще не осягнуто. Як пригадали Єпископи з Чилі, не існує досконалих сімей, як це пропонує нам оманлива споживацька реклама, в якій роки не минають, нема хвороб, болю, смерті. В реальному житті сім’ї день-за-днем повинні долати різні виклики. Значно здоровішим є приймати з реалізмом обмеження, виклики та недосконалості членів сім’ї і прислухатись до поклику зростати разом, зміцнювати та розвивати взаємну любов, дбати про стабільність подружнього союзу.

Опрацював о. д-р. Теодосій Р. Грень, ЧСВВ

Попередній випуск за цим посиланням