ПАПА

"Amoris laetitia”. З Папою Франциском про радість любові (28)

Продовжуємо ознайомлення з Апостольським напоумленням “Amoris Laetitia”. Протягом кількох попередніх наших зустрічей ми придивлялись до четвертого розділу, що називається «Любов у подружжі», у якому Святіший Отець спершу звертає увагу на головні аспекти подружньої любові, базуючись на «гімні любові» святого апостола Павла з 1 Послання до Коринтян, а далі вказує на те, якою повинна бути любов між подругами у союзі, скріпленому Божою благодаттю у Святому Таїнстві. Сьогодні читаємо про радість та красу подружньої любові

аудіоверсія

Радість подружньої любові

У 126 пункті документу Святіший Отець пригадує про необхідність плекати радість любові у подружньому зв’язку. Коли шукання задоволення стає одержимістю, то це замикає подругів в одній сфері і не дозволяє їм знайти інші види задоволення. Натомість, радість поширює здатність насолоджуватись і дозволяє віднайти смак в різних життєвих реаліях, навіть на тих етапах життя, коли задоволення пригасає. Саме тому святий Тома навчав, що слово «радість» використовується в значені «розширення границь серця». Подружня радість, яку можна переживати навіть серед болю, включає прийняття того, що подружжя – це обов’язкова комбінація радощів та труднощів, напружень та відпочинку, страждань та визволень, задоволень та пошуків, незручностей та приємностей, і завжди – на шляху дружби, яка спонукає подругів піклуватись один про одного, взаємно собі допомагати та служити.

Краса іншої особи та ніжність

Любов дружби називається «милістю», якщо усвідомлюється та приймається «висока цінність» другої людини. Краса, – що є високою цінністю іншого, незалежно від його фізичної чи психологічної привабливості, – дозволяє нам усвідомити сакральність іншого, без нездоланного бажання над ним панувати. В суспільстві споживацтва естетичне відчуття стає убогішим і, таким чином, пригасає радість. Усе існує для того, аби його купили, ним володіли і його спожили, навіть люди.

Натомість, ніжність є виявом тієї любові, яка звільняється від егоїстичного бажання посідати. Вона змушує нас трепетно ставитись до іншої людини, з безмежною пошаною до її особистості і з певним острахом завдати їй шкоди чи позбавити її свободи. Любов до іншої особи передбачає вміння її споглядати та цінувати те, що є прекрасного та священного у ній. Це дозволяє мені шукати добро іншої людини навіть тоді, коли я знаю, що вона не може бути моєю або коли вона мені фізично неприємна чи ворожа до мене. Тому, любов, через яку одна особа приємна іншій, зумовлює безкорисливе дарування чого-небуть іншому.

Любов відкриває очі на іншого

Естетичний досвід любові виражається у такому погляді, який здатний побачити в іншому «ціль саму в собі», навіть тоді, коли інший є хворим, похилим віком, позбавленим відчутної привабливості. Погляд, який належно цінує іншого, є надзвичайно важливим, а його обмеженість, зазвичай, завдає шкоди. Скільки ж усього роблять подруги та діти, аби їх цінували та з ними рахувались. Багато ран та криз у подружньому житті з’являються тоді, коли подруги перестають споглядати один одного.

Часто в сім’ях можна почути наступне: «Мій чоловік на мене не дивиться, немовби я була для нього невидимою…», «Будь ласка, дивись на мене, коли ми розмовляємо!» «Дружина більше не звертає на мене уваги, тепер її погляд прикований до дітей». «В дома ніхто мною не цікавиться, вони мене навіть не зауважують, немов мене не існує». Любов відкриває очі та дозволяє побачити, незважаючи ні на що, наскільки цінним є інша особа.

Плекання радості

Слід плекати радість любові, яка вміє бачити іншого. Оскільки ми сотворені для любові, то знаємо, що немає більшої радості, ніж ділитись добром з іншою людиною: давати та приймати (див. Сир. 15, 16). Найбільші радощі у житті народжуються тоді, коли маємо можливість подарувати іншому щастя; це немов передсмак Неба. Така радість, що є наслідком братньої любові, немає нічого спільного із марнославством людини, яка дивиться лише на себе саму, але є радістю особи, яка любить, співрадіє з коханою людиною, яка виливається в неї та стає у ній плідною.

Радість оновлюється у скорботі

З іншого боку, як пригадав Глава Католицької Церкви у 130 пункті свого напоумлення, радість оновлюється в скорботі. Як говорив святий Августин: «Чим більшою була небезпека під час битви, тим сильнішою є радість перемоги». Після страждань та боротьби пліч-о-пліч, подруги можуть відчути, що усе те, що вони пережили, було варте того, адже вони осягнули щось цінне, чогось важливого разом навчилися або почали більше цінувати те, що вони мають. Небагато людських радощів є такими глибокими та святковими, як радість двох люблячих людей, які разом осягнули щось, що вимагало від них великих зусиль.

Опрацював о. д-р. Теодосій Р. Грень, ЧСВВ

Попередній випуск за цим посиланням