Beta-версія

Cerca

Vatican News
Amoris Laetitia Amoris Laetitia 

"Amoris laetitia”. З Папою Франциском про радість любові (24)

Продовжуємо читання апостольського напоумлення Папи Франциска "Amoris Laetitia", який має назву «Любов у подружжі», і приглянемось до наступних характеристик любові у подружжі в світлі "гімну любові" святого апостола Павла.
аудіоверсія

Без внутрішньої жорстокості

Якщо перша частина «гімну любові» Апостола Павла запрошує до терпеливості, яка уникає різкої реакції на слабкості чи помилки інших, то тепер появляється інший термін – «paroxynetai», що стосується внутрішньої реакції обурення, спровокованої чимось зовнішнім. Мова йде про внутрішню жорстокість, про невиявлене назовні роздратування, яке заставляє людину оборонятись перед іншою, немов перед ворогом, якого слід уникати. Плекання такої прихованої агресії ні до чого доброго не призводить; через неї людина здатна лише захворіти та ізолюватись від інших. Обурення є здоровим тоді, коли спонукає нас реагувати перед обличчям великої несправедливості, але коли воно намагається просякнути усю нашу поведінку щодо інших, воно приносить лише шкоду.

Прагнення миру у сім'ї

У 104 пункті апостольського напоумлення Святіший Отець зазначає, що Євангеліє закликає, перш усього, зауважувати колоду у власному оці (див. Мт. 7, 5). Як християни, ми не можемо ігнорувати закликом Слова Божого, яке наказує не помножувати злобу: «Не дозволь, щоб зло тебе перемогло» (Рм. 12, 21) і «Не втомлюймось робити добро» (Гал. 6, 9). Одна річ – відчувати силу агресії, яка виривається, а зовсім інша – піддатися їй, дозволяючи на те, щоб вона стала нашим постійним станом: «Гнівайтеся, та не грішіте! Хай сонце не заходить над вашим гнівом» (Еф. 4, 26). Тому, в жодному разі неможна закінчувати день, не повернувши у сім'ю мир. Для того, щоб помиритись не потрібно чогось надзвичайного, іноді навіть не потрібно слів, часто вистачить незначного жесту і мир та гармонія повертаються у сім'ю. Нашою внутрішньою реакцією на незручність, прикрість, яку нам завдала інша людина, повинно бути благословення у серці та бажання добра тій особі, молитва за неї, щоб Господь її звільнив та оздоровив: «Благословляйте, бо ви на те покликані, щоб успадкувати благословення» (1 Пт. 3, 9). Якщо ми покликані боротися із злом, то робімо це, але завжди кажучи «ні» внутрішній жорстокості.

Прощення та помста

Дозволивши поганим почуттям проникнути у нас, ми робимо місце для образи, яка звиває собі гніздо у нашому серці. Вислів «logizetai to kakon» означає «рахується зі злом», «носить його у пам'яті», тобто описує особу, що схильна пам'ятати образу. Протилежністю до цього є прощення, яке ґрунтується на позитивних стосунках, спрямованих на те, щоб зрозуміти слабкості інших та шукати виправдання для іншої людини, як це чинив Ісус Христос, кажучи: «Отче, прости їм, бо не знають, що роблять» (Лк, 23, 34). Однак, тенденція часто е протилежною: намагання знайти ще більше провин, уявляти завжди ще більшу злобу, вбачати завжди найгірші намірення іншої людини. І, в такий спосіб, образа посилюється та вкорінюється. Тому, будь яка помилка чи упадок одного із подругів може пошкодити узи подружньої любові та сімейної стабільності. Проблема в тому, що іноді ми всьому приписуємо однакову вагу і, таким чином, входимо у небезпеку стати жорстокими до будь-якої провини іншої особи. Справедливе відстоювання своїх прав перетворюється в стійку та невтомну спрагу помсти, а не в здоровий захист своєї особистої гідності.

Можливість прощення

Коли нас хтось образив чи розчарував, то прощення є можливим, хоча й ніхто не каже, що це легко. Правдою є те, що сімейна єдність може бути збережена та вдосконалена лише в дусі великої жертовності; вона вимагає благородної готовності всіх і кожного до розуміння, терпеливості, прощення та примирення. Нехай кожна сім'я пам'ятає, наголосив Вселенський Архиєрей, що егоїзм, незгоди, напруження та конфлікти жорстоко загрожують, а іноді й завдають смертельного удару тій сімейній єдності. З цього й походять різні форми поділів в сімейному житті.

Вміння простити спершу собі

Сьогодні ми знаємо, що для того аби зуміти пробачити, необхідно перейти через визволяючий досвід зрозуміння та простити спершу собі. Дуже часто наші помилки, чи критичний погляд людей, яких ми любимо, заставили нас втратити любов до самих себе. І як наслідок, ми починаємо відсторонюватись від інших, уникаючи прив'язаності та наповнюючись страхом перед міжособовими стосунками. Отож, можливість звинувачувати інших перетворюється у фальшиве полегшення. Перш усього, необхідно прийняти себе самого, не відрікаючись своєї історії, вміти співжити із своїми обмеженнями та навіть собі прощати, щоб, таким чином, навчитися такої ж поведінки у стосунку до інших людей.

Досвід прощення Бога

На переконання Папи Франциска, про що читаємо у 108 пункті напоумлення, у цьому всьому необхідним є також й досвід прощення Господа Бога, Який нам прощає великодушно і не через наші заслуги. Якщо приймемо те, що Божа любов до нас є безумовною, що любов Бога-Отця не потрібно купувати чи за неї платити, тоді зможемо любити інших людей, незважаючи ні на що, прощати їм навіть тоді, коли вони були несправедливі щодо нас. В іншому випадку наше сімейне життя перестане бути площиною порозуміння, супроводу та підтримки, а перетвориться на місце постійних напружень та взаємного катування.

Опрацював о. д-р. Теодосій Р. Грень, ЧСВВ

Попередній випуск за цим посиланням

01 липня 2018, 09:57