"Amoris laetitia”. З Папою Франциском про радість любові (23)
Привітливість та доброзичливість
У 99-му пункті документу Папа Франциск зазначає, що любити означає бути привітливим. Термін «aschemonei», який вживає Апостол Народів, має на меті вказати, що любов не діє грубо, не проявляє себе в неввічливий спосіб, не є жорстокою і суворою. Їй не притаманно заставляти інших страждати. Доброзичливість – це школа чуйності та безкорисливості, що вимагає від людини розвивати свої почуття та пізнання, вчитися слухати та говорити, а в окремих випадках – промовчати. Отож, доброзичливість не є стилем поведінки, який християнин може прийняти або відкинути, але частиною невідємних вимог любові, тому, кожна людина повинна бути ввічливою і привітною до тих, які є поряд із нею. Щоденне занурення у життя іншої людини, навіть якщо вона є частиною нашого життя, вимагає делікатності ненав’язливої поведінки, що відновляє довіру та пошану. І чим тіснішою та глибшою є любов, тим більш необхідними є пошана до свободи та вміння чекати, коли інша людина відчинить двері свого серця.
Доброзичливість сприяє справжній зустрічі
Щоб бути готовим до справжньої зустрічі з іншою особою, необхідно дивитись на неї з доброзичливістю. А це неможливо осягнути, коли панує песимізм, що наголошує на чужих недоліках та похибках, щоб таким чином, можливо, приховати та компенсувати власні комплекси. Доброзичливий погляд допомагає нам не затримуватись довго на недоліках іншої людини та вчиняє нас здатними бути терпеливими до особи, що помилилась, та з’єднатись із нею у спільних планах, незважаючи на те, що ми між собою не є аж надто схожими.
Доброзичливість породжує узи, поглиблює зв’язки, налагоджує нові сіті для об’єднання, будує міцне суспільне тіло. Таким чином суспільство саме себе оберігає, адже без відчуття приналежності до спільноти неможливо підтримати відданість іншій людині. В протилежному разі кожна людина починає шукати лише свою особисту вигоду, а тоді співжиття стає просто нестерпним. Антисуспільна людина переконана, що інші люди існують лише для того, щоб вдовольняти її потреби, а коли вони так чинять, то виконують свій обов’язок. А отже, не залишається місця для доброзичливості любові та її самовираження. Людина, яка любить, здатна своїми словами підтримати, підбадьорити, додати наснаги, заспокоїти, втішити. Варто поглянути на Ісуса Христа, на те, як Він поводився і які слова говорив до людей: «Бадьорися, сину» (Мт. 9, 2); «Велика твоя віра» (Мт. 15, 28); «Встань!» (Мк. 5, 41); «Іди в мирі» (Лк. 7, 50); «Не бійся!» (Мт. 14, 27). Це не є слова, які упокоряють, засмучують, дратують чи принижують іншого. Отож, і в сім’ї необхідно навчитись тієї доброзичливої мови Ісуса Христа.
Безкорисливе самовідречення
Розпочинаючи 101-й пункт свого напоумлення, Вселенський Архиєрей пригадує про те, що ми вже багато говорили про те, що для того аби любити інших, необхідно спершу полюбити себе самого. Однак, «гімн любові» святого апостола Павла наголошує, що любов «не шукає свого», не дбає виключно про свої власні інтереси. Подібні слова Апостол вживає також й у своєму Посланні до Филип’ян: «Майте на увазі користь не власну, а радше інших» (Фп. 2, 4). Беручи до уваги настільки чітку вказівку Святого Писання, не потрібно вважати пріоритетною любов до себе самих, немов би така любов є більш величною, ніж самопожертва задля інших. Очевидно, це психологічна пріоритетність, адже важко любити інших, якщо людина не здатна любити саму себе. «Хто недобрий сам до себе - до кого ж добрим він буде? (…) Немає гіршого, ніж той, хто заздрить собі самому» (Сир. 14, 5-6).
Любов понад справедливість
Проте, ще святий Тома Аквінський навчав, що любові більш властивим є бажання любити інших, ніж прагнення бути любленими. Прикладом такої любові є, без сумніву, материнська любов, адже матір старається більше любити, ніж отримувати любов дитини. Тому, любов спонукає виходити поза межі справедливості та безкорисливо виходити з берегів, нічого не очікуючи взамін, прямуючи до того, щоб стати найбільшою любов’ю, спроможною віддати своє життя за інших (пор. Ів. 15, 13). Дехто запитує чи така жертвенна любов є можливою, та любов, яка здатна пожертвувати собою заради інших? Безумовно, вона є можливою, адже саме такої любові від нас очікує Євангеліє: «Даром прийняли, даром давайте» (Мт. 10, 8).
Опрацював о. д-р. Теодосій Р. Грень, ЧСВВ
Попередній випуск за цим посиланням
