Beta-версія

Cerca

VaticanNews
Amoris Laetitia Amoris Laetitia 

“Amoris laetitia”. З Папою Франциском про радість любові (19)

Продовжуючи читання третього розділу Апостольського напоумлення Папи Франциска “Amoris Laetitia”, де Святіший Отець пригадує вчення про подружжя та сім’ю, сьогодні ми приглянемось до частини, у якій Папа підіймає питання передавання життя та виховання дітей у сім’ї.
аудіоверсія

У 80-му пункті, яким розпочинається передостання частина цього розділу, Глава Католицької Церкви пригадує про те, що подружжя – це, перш усього, глибока спільність усього життя та подружньої любові, яка зумовлює собою добро самих подругів; а сексуальність призначена для подружньої любові між чоловіком та дружиною. Тому, навіть ті подруги, яким Господь не дав дітей, можуть також вести повноцінне подружнє життя, наповнене сенсом з чисто людського та християнського пункту бачення.

Проте, незважаючи на ніщо, подружній союз, згідно із своїм природнім характером, призначений для продовження людського роду. Народжена дитина не появляється ззовні, приєднуючись до взаємної любові батьків, але виходить із серця їхнього взаємного дарування, є плодом та вінцем їхньої взаємної любові. Батьки не отримують дитину наприкінці якогось подружнього процесу; вона є присутньою вже на початках їхньої любові, як фундаментальна характеристика тієї любові, від якої не можна відмовитись, не спотворюючи тим самим саму любов. Уже від самого початку любов відкидає будь-який примус замкнутися у собі, а навпаки – відкривається на плідність, яка продовжить цю любов поза її існуванням. А тому, жоден сексуальний акт у подружжі не може бути позбавлений того значення (відкритості на життя), хоча й силою різних причин не завжди може дати початок новому життю.

Далі Папа Франциск звертає увагу на те, що дитина вимагає бути народженою саме так, як плід любові, а не в який-буть інший спосіб, адже вона є не чимось, що «нам належить», але даром, який є плодом особливого акту подружньої любові її батьків. Згідно із Божим задумом подружня любов між чоловіком та дружиною і передавання життя пов’язані, підпорядковані одне одному. В такий спосіб Творець зробив чоловіка та жінку співучасниками діла сотворення та, водночас, переобразив їх в знаряддя Його любові, довіряючи їм відповідальність за майбутнє людського роду через передавання людського життя.

Отці Синоду зауважили, що сьогодні не важко спостерегти те, як поширюється ментальність, яка обмежує народження нового життя до якогось змінливого плану – індивідуального чи подружньої пари. Вчення Церкви допомагає подругам гармонійно та свідомо переживати їхню подружню єдність у всіх її вимірах, включаючи також і передавання життя. Єпископ Риму закликає заново відкрити Енцикліку Папи Павла VI Humanae vitae , де підкреслюється необхідність поважати гідність особи в моральному оцінюванні методів регулювання народжуваності. Також і рішення про всиновлення чи взяття під опіку дитини виявляє особливу плідність подружньої пари. З особливою вдячністю Церква підтримує ті сім’ї, які приймають, виховують та огортають любов’ю дітей-інвалідів.

Розпочинаючи 83-й пункт, Папа наголошує, що сім’я, будучи санктуарієм життя, місцем, де народжується нове життя та огортається турботою, кардинально суперечить своєму фактичному перетворенню у місце, де життя заперечується та руйнується. Цінність людського життя настільки висока і право на життя невинної дитини, яка розвивається у лоні матері, настільки незаперечне, що, в жодний спосіб не є прийнятною можливість представляти вибір жінки на життя зачатої дитини як право розпоряджатися власним тілом. Життя дитини є цінним саме в собі, тому воно в жодному разі не може бути об’єктом, підпорядкованим владі другої людини.

Сім’я захищає життя на кожному його етапі, від зачаття до природної смерті. Тому, Церква пригадує усім, хто працює в медичних інституціях, про відмову з огляду на сумління у перериванні людського життя, чи то мова йде про перші стадії, чи про останній етап життя. Церква сьогодні відчуває обов’язок наголосити також на праві людини на природну смерть, виключаючи можливість евтаназії чи кари смерті.

Отці Синоду Єпископів забажали підкреслити, що один із фундаментальних викликів, які у наш час стоять перед сім’ями, – це виховання, яке через сьогоднішні культурні реалії та великий вплив мас-медіа стало дуже вимогливим та складним. Цілісне виховання дітей – це дуже важливе завдання і, в той же час, право батьків. Мова йде про незамінне право, яке батьки повинні захищати і якого ніхто їх не може позбавити. Держава субсидіарно пропонує послугу щодо виховання дітей, супроводжуючи батьків у виконуванні їхніх функцій, які вони не можуть передати іншим. Батьки мають право вільно вибирати рід доступного та якісного виховання, яке вони бажають дати своїй дитині, відповідно до своїх особистих переконань. Слід також зауважити, що школа не замінює батьків, а лише доповнює їх. Фундаментальним принципом є: «Будь-який інший співробітник в процесі виховання повинен діяти в імені батьків, з їхньої згоди і, в певному значені, з їх доручення». Однак, ми сьогодні можемо спостерегти розрив між сім’єю та суспільством, між сім’єю та школою; сьогодні виховний союз між суспільством та сім’єю перебуває у кризі.

Папа Франциск пригадує, що Церква покликана співпрацювати, надаючи відповідну душпастирську опіку, аби батьки могли виконати свою виховну місію. Вона повинна постійно допомагати їм в будь-яких обставинах цінувати їхню особливу роль та сприяти усвідомленню того, що ті, які отримати Святе Таїнство Подружжя, стають справжніми служителями виховання, оскільки, виховуючи своїх дітей, вони будують Христову Церкву і, виконуючи це завдання, приймають запропоноване Богом покликання.  

Дорогі брати та сестри, на сьогодні це все. Наступного разу, продовжуючи наше знайомство із цим важливим апостольським повчанням Папи Франциска, ми читатимемо завершальну частину третього розділу, яка називається «Сім’я і Церква».

Опрацював о. д-р. Теодосій Р. Грень, ЧСВВ

Попередній випуск за цим посиланням

27 травня 2018, 09:35