Cerca

Vatican News

50 навернень. Пол Вільямс: від буддизму до католицтва

с. Лідія Короткова, СНДМ

Хто б сказав, що філософ, вчений, раціоналіст може визнати не тільки існування Бога, але й Пресвятої Тройці? Неймовірним свідченням цього є навернення не однієї людини, але багатьох, серед яких і Пол Вільямс – буддист, один із найбільших європейських дослідників східних релігій, заслужений професор Індійської та Тибетської філософії на кафедрі богослов’я та релігієзнавства Брістольського університету у Великобританії, директор Центру Студій Буддизму, автор численних книг про буддизм і східні релігії, який з великим сюрпризом для всіх 1999 року, після серйозних роздумувань про карму й перевтілення, прийняв католицьку віру.

Понад 30 років Пол був переконаним буддистом, інтелектуалом, викладачем аж до свого навернення, яке дуже здивувало його колег, студентів та сім’ю. Dharmalife, англійський буддійський журнал, сприйняв це дуже погано, написавши: «Вільямс протягом довгого часу був один з провідних англійських вчених буддизму й буддійських практик. Як же ж дивно було почути, що він вирішив стати католиком. Прийняти католицтво!».

У 2002 році Пол Вільямс опублікував книгу «Несподіваний шлях: про навернення від буддизму до католицтва», в якій дає свідчення свого навернення та ділиться міркуваннями про те, як він, вихований в англіканській вірі, а потім – переконаний буддист, залишив буддистську філософію та став католиком. Тепер Пол Вільямс є університетським професором і знавцем буддизму в університеті в Брістолі, великим шанувальником вчення святого Томи Аквінського. Він одружений, має троє дорослих дітей і належить до третього Чину ОО. Домініканців.

Пошуки

У своїй книжці він пише: «Я не завжди був буддистом. Наскільки пам'ятаю, наша родина не була особливо релігійною. Не пригадую чому, але з якихось причин я ще хлопчиком приєднався до місцевого англіканського церковного хору. Мені подобався церковний спів. Я навіть отримав конфірмацію в англіканській Церкві і прислуговував при відправах. Але згодом я втратив зв’язок з нею.

Під час навчання в університеті я зацікавився медитацією та релігіями Сходу, зокрема, мене цікавила індійська філософія. Згодом я здобув ступінь доктора буддійської філософії в Оксфордському університеті.

Я жив дуже спокійно: вивчав буддизм і сам собі здавався послідовним, Бог не був мені необхідним, і я вважав себе переконаним буддистом. Я практикував медитацію, викладав, проводив конференції та зустрічі, беручи участь в публічних дебатах. Я не вірив у Бога ... або, скоріше, не було причин вірити в Нього. В буддизмі існує система надзвичайно витонченої моралі, духовності й філософії, отже, Бога, взагалі, не потрібно. Але поступово мене дедалі більше почали непокоїти питання реінкарнації та карми, відповіді на які не здавались мені задовільними».

Чому католицтво? Інтерв’ю з професором

Журнал «Посланець святого Антонія», який виходить друком у США, опублікував цікаве інтерв’ю, в якому Пол Вільямс ділиться своїм незвичайним шляхом до католицької віри.

Ви були виховані в англіканській вірі, але в молодості захопились буддизмом та стали одним з найвідоміших  у світі знавців не тільки буддистської філософії, але також індійської та тибетської, викладаючи у Брістольському університеті. Чим вас притягнув буддизм? – запитав журналіст.

Буддизм здавався мені довершеною релігією, без привілеїв християнства. Наприклад, буддисти не вірять у Бога і це, певним чином, розв’язує чимало проблем, пов’язаних з поняттями про Бога та про зло. Треба пам’ятати, що ті, що відмовляються від теїстичних релігій, тобто таких, що вірять в існування Бога, що створив світ, його підтримує та ним керує, як наприклад християнства, не автоматично перетворюються на матеріалістів. Можна мати релігію, яка не вірить у Бога, прямувати шляхом моральності та глибокої молитви, при цьому не вірячи в Бога.

Які аспекти буддизму вас не задовольняли? Чому ж ви прийняли католицтво? – наполягав журналіст.

Насамперед, мене бентежила реінкарнація, тобто повторне воплочення, переселення душ. Чим більше я над цим задумувався, тим більше переконувався, що як би це було правдою, то означало би кінець усіх нас. Якщо би я мав сьогодні померти та воплотитись у таргана в Південній Америці, що можливе, згідно буддистських принципів, то отой тарган не був би мною, не був би професором Вільямсом з Брістолю. Між нами не було би нічого спільного. Якби так дійсно ставалось, то це було би кінцем для нас і для наших рідних. Навіть, як би я реінкарнувався в іншого чоловіка, схожого на мене, це не був би я. Але буддисти не спостерігають цього. І так, крок за кроком, я зрозумів, що не можна довіряти реінкарнації і це привело мене до думки, що християни мають впевненість у майбутньому, у вічному житті.

І якщо християнство є правдою, то історія кожної людської істоти не матиме кінця. Християнство пропонує неймовірні стосунки з Богом. Тому я запитував сам себе: «Чи я дійсно впевнений, що християнство є фальшивою релігією?» В мене були друзі-християни, надзвичайно освічені й культурні люди, і це мене переконало в силі християнства.  Я пригадав, що ніколи ретельно не досліджував християнство. І я почав вивчати християнську віру: існування Бога, проблему Бога й зла у світі, щоб зрозуміти, чи я зможу вірити в Бога. Я дійшов до висновку, що вірити в Бога – це раціональне ставлення, що заслуговує на захист, навіть і з буддійською відмовою, і сьогодні я в цьому ще більше переконаний.

Ви дуже критично ставитесь до буддистської концепції особистості. Чому це так? – розпитував далі журналіст «Посланця святого Антонія».

Буддистське пояснення перевтілення душ і його стосунки з людською особою є досить складними. Кожен із нас є немов річка, яка постійно змінюється, ми створені з фізичного матеріалу, з почуттів і думок. І до цього, так би мовити «набору», що постійно змінюється, ми просто застосовуємо ім’я «Пол Вільямс», тобто ім’я, під яким ми відомі. Із смертю зникає фізична частина, але життя продовжується. Вірування буддистів стверджує, що, зрештою, те, що наново воплочується є особою, відмінною від тієї, що померла, і як говорили про таргана, очевидним є те, чим вона є тепер.

Отже, та особа, якою я є сьогодні, з усім тим, що мені потрібно для того, аби жити, що важливе для мене, як для живої особи, повністю зникне з моєю смертю. Для буддизму окрема особа не має жодної внутрішньої цінності, вони наполягають, що реінкарнація не має початку, отже, всі перевтілення є тільки нескінченним потоком попередніх реінкарнацій. І кожна особа є в нескінченний спосіб незначною…

Загальна ідея, яку люди мають щодо реінкарнації, полягає в тому, що коли я погано поводжусь, то як покарання, можу перевтілитись в таргана, а якщо буду добре поводитись, то можу реінкарнуватись, скажімо, в англійського короля…

Це може послужити загальним описом моральної доктрини реінкарнації, але буддистам не подобається бути перевтіленими. Адже кожна нова реінкарнація, якою би вона не була, приносить із собою терпіння. З точки зору буддизму кожне життя перебуває в темряві страждання. Тому ми повинні прагнути єдиного – не перевтілюватись наново, а повністю зупинити всю серію нових народжень.  Тільки таким чином зможемо зупинити страждання. Таким визволенням є просвітлення, яке перериває ланцюг перероджень, але Будда ніколи детально цього не описав. Важливим є прагнення повного звільнення від терпінь. Весь цей сценарій здається мені нещасним і жахливим, але з точки зору буддистів це правда.

Ваше навернення не було наверненням до християнства в загальному, але конкретно до католицької Церкви. Що ж вас до цього привело? – таким було наступне питання.

Першим кроком у цьому процесі було повірити в існування Бога. А другим, коли я вже наблизився до християнства, було зрозуміння, що сама віра в Бога не вчиняє людину християнином, адже можна стати мусульманином чи юдеєм.

Те, що мене конкретно привело до християнства, стало усвідомлення того, що Христове Воскресіння відбулось буквально. Чим більше вдивляємось у подію Пасхи, дедалі більше сприймаємо, що це була раціональна подія, гідна існування. В моїй книжці «Несподіваний шлях» я пишу, що католицтво є позицією «за замовчуванням» стосовно християнства. Тобто, якщо хтось є християнином, то повинен мати дуже вагому причину, щоб не бути католиком. Переважно аргументи проти католицтва включають у собі питання авторитету, нав’язування того, в що маємо вірити, питання першості Папи, сповіді тощо. У своїй книжці я розглянув кожне з цих питань, але, щиро кажучи, я вважаю, що католицьке віровчення є найбільш правильним і найраціональнішим. І навіть, якщо би католицьке віровчення вміщувало в собі якусь помилку, це не переконало би мене в тому, щоб не ставати католиком. Признаюсь, що мені було потрібно знайти серйозні аргументи проти католицтва, але я не зміг їх знайти. І ніколи, ніколи, ні однієї миті я не пошкодував за своє рішення.

Одного разу ви сказали, що на вашу думку чимало буддистів західного світу в глибині свого серця ще й далі залишаються християнами. Що ви маєте на увазі? – спитав журналіст.

Відомий англійський мислитель, письменник і журналіст Честертон одного разу ствердив, що християни, які приймають некатолицькі релігії, не здатні прийняти їх повністю, але, насправді, тільки позбавляють християнство того, що їм не подобається. Наприклад, чимало буддистів, що походять з християнства, не практикують буддизм так, як традиційні буддистські спільноти, але в дійсності тільки позбавляють християнство Бога та звільняють його від тих елементів, які в них викликають труднощі.

На питання чи перебільшене надмірне наголошення на догмах може перешкоджати інтелектуальній діяльності Церкви, Пол Вільямс відповів, що все, що є надмірним у чомусь, є шкідливим, але стосовно католицьких догм він вважає, що потрібно більше наполягати на католицькому віровченні, бо в наш час люди не зовсім ясно розуміють вчення Церкви. Я хотів би бачити більше зусиль, аби чіткіше розкрити те, чого навчає Церква, й задля самого вчення, й задля його краси та раціональності. Зрештою, якщо б існували  речі, необхідні для мого спасіння, а я про них не знав, то я бажав би, щоб Церква мені про це розповіла, аби переконатись, що я все добре зрозумів.

Протягом двох тисяч років Церква дала нам ясні вказівки щодо того, що можемо дослідити з критичним духом, а чого не можемо. Однією з речей, які привабили мене до католицтва, була його раціональність. Церква не просить нас приглушити свої критичні здібності, але правильно їх вживати. Церква дає нам чіткі директиви щодо того, як їх вживати та якими є межі, яких не можемо переступити. Адже існують деякі істини, які не зможемо збагнути без допомоги Об’явлення та навчання Церкви.

Чи ви вважаєте, що серед людей взагалі існує велике релігійне незнання? – поцікавився журналіст.

На мою думку, так воно є! Незнання поширене поза церковною сферою, але, на жаль, також і в самій Церкві. Ми повинні зрозуміти, що Церква дивиться на світ у зовсім інакший спосіб від того, як це робить світський світ, тому її бачення світу не може збігатись із світською ментальністю. Оскільки люди поза Церквою не можуть зрозуміти її ментальності, ані того, чому вона підтверджує те, чого навчає. Тому бачимо, що мас-медіа весь час розглядає життя Церкви за світськими параметрами. Це бентежить, але саме так воно є. Але ще більше занепокоює, коли таких знань не вистачає людям, які є членами Церкви, що свідчить про те, що Церква повинна виховувати своїх вірних, аби вони змогли відкрити логіку через вивчення того, що вона навчає, бо в певних сферах нам важко радикально відрізнятися від світської ментальності.

Ви залишили буддизм, що є релігією без Бога. А тепер чим Він є для вас, ви розвиваєте особисті стосунки з Господом?

Для мене Господь, насамперед, є Творцем. Тому мої стосунки з Ним сповнені глибокої вдячності за те, що Він мене створив, що дав мені привілей стати католиком і за все добро, отримане від Нього. Вдячність повинна стати невід’ємною частиною нашого життя. Бога не можемо пізнати своїми власними зусиллями, крім того факту, що Він є нашим Творцем і всього іншого, що означає ця істина. З Об’явлення можемо зрозуміти ще багато іншого, наприклад, про Триєдиного Бога. Пізнаємо Ісуса Христа завдяки Святому Писанню та Священній Традиції. Христос є істинним Богом, об’явленим людству. По-справжньому є захоплюючим те, що за божественною благодаттю можемо розвивати стосунки з Богом як з дорогою нам Особою.

Хочу додати, що чим більше я прагнув збільшити свої стосунки з Христом, тим більше я відчував любов до Його й нашої Матері, Пречистої Діви Марії. З причини мого англіканського походження, мені потрібно було зрозуміти суть набожність до Пресвятої Богородиці і це стало для мене дуже важливим.

На питання, чи в сучасному суспільстві важко говорити про Бога, Пол Вільямс відповів:

Я особисто так не вважаю. Проблема полягає в тому, що багато людей говорять і пишуть про Бога, але без будь-яких реальних знань про  Нього, таким чином, виявляючи, що Його не знають. Можливо, дехто боїться прилюдно виявляти свою віру в Христа, побоюючись негативних наслідків для своєї кар’єри. Це дуже сумно, бо ми повинні бути готовими виявити себе й заплатити будь-яку ціну за те, в що ми віримо. Ми не можемо обмежувати Бога тільки нашою внутрішньою сферою особистого досвіду.  Таким чином «тримаємо» Бога тільки для себе. Однак, існують також і інші, які, можливо, забагато говорять про Бога. Іноді, це також може бути шкідливим для християнської віри.

На вашу думку, як Церква повинна ставитись до нових церковних рухів, зокрема тих, що черпають натхнення із східних релігій? – поставив запитання журналіст «Посланця святого Антонія».

Це дуже важливе питання. Йдеться про те, як формувати вірних, щоб вони вміли орієнтуватись у небезпеках руху New Age та східних релігій, адже їхнє вчення зовсім відмінне від християнського. В минулому деякі люди з добрим наміром намагалися знайти спільний шлях з такими новими рухами й, таким чином, зменшували або, іноді,  сплутували доктринальні відмінності між такими рухами й християнством.

Церква повинна ефективніше представити красу й раціональність католицької віри. Вона повинна допомогти людям, показуючи, що те, що вони намагаються знайти в інших релігіях, можна знайти в повноті католицької віри.

16 березня 2019