Cerca

Vatican News

50 навернень: Френсіс Дж. Беквіт

с. Лідія Короткова, СНДМ

Сьогоднішня розповідь про навернення до католицтва американського філософа та богослова Френсіса Дж. Беквіта. Він був професором в Бейлорському університеті в місті Уейко в штаті Техас у США, найбільшому й найстаршому баптистському університеті в світі. 5 травня 2007 року він звільнився з посади голови Євангельського богословського товариства, що складається з 43000 теологів-протестантів. А тиждень перед тим його поновно прийняли до Католицької Церкви під час церемонії в храмі міста Беллмід. Він належав до ЄвангельськоЇ Церкви понад 32 роки, а тепер є парафіянином католицького храму св. Йосифа в Беллміді. Свій духовний досвід він описав в книзі «Повернення до Риму: сповідь євангельського католика».

Доктор Беквіт є фахівцем у християнській філософії, соціальній етиці, біоетиці, стосунках держави з Церквами. Він є автором численних книжок, зокрема висвітлюючи моральні та юридичні питання в боротьбі проти аборту та на захист життя.

Френсіс Беквіт народився в католицькій родині 1960 року в Лас-Вегасі, де з успіхом Невадський університет, а згодом у католицькому університеті у Фордгамі, яким керують оо. Єзуїти, захистив докторський ступінь з філософії. Потім він залишив католицьку Церкву й перейшов до баптистської, продовжуючи навчання ще в декількох університетах християн-баптистів, отримавши наукові ступені з апологетики та юриспруденції. Беквіт був професором у декількох університетах, його обради головою організації протестантських богословів, він був членом Комітету філософії та права.

Др. Беквіт визнає, що протягом багатьох років поділяв вчення Мартіна Лютера, засновника Реформаторського Руху, від якого почалась Євангельська Лютеранська Церква, а також інших лідерів протестантської реформи ХVІ сторіччя, які визнавали тільки авторитет Біблії, повністю відкидаючи цінність Священної Традиції та вчительського уряду Церкви. Однак, коли він почав глибше вивчати вчення перших богословів Церкви, відомих як Отці Церкви, то почав наново  наближатись до католицтва.

Френсіс признається, що його надзвичайно вразили книги кардинала Йозефа Ратцінґера, пізнішого Папа Венедикта ХVІ, особливо, коли він глибоко вивчив його книгу: «Віра і терпимість». На нього зробила великий вплив Спільна Декларація про Доктрину виправдання, підписана 1999 року Всесвітньою Лютеранською Федерацією та Католицькою Церквою, до якої 2006 року приєдналась Всесвітня Рада Методистів. Ця декларація поклала край віковим диспутам між католиками й лютеранами щодо фундаментальних істин доктрини про виправдання, що була в центрі Реформації. Ці протиріччя стосувались питання того, як Бог виправдовує людину – тільки вірою (як стверджував Мартін Лютер) або вірою й добрими справами (як вчить Католицька Церква).

Замислившись над фактом, що коли причиною появи Протестантської Реформи була дискусія щодо виправдання, то тепер, коли цієї проблеми більше не існувало, він зрозумів, що не має жодної переконливої причини, аби бути протестантом, отже, було би помилкою не повернутись до католицької Церкви. Незважаючи на це, він каже, що відчуває себе євангеликом і, одночасно, більше не вважає себе протестантом. Він переконаний, що первісна Церква була вселенською, а не протестантською, і спосіб, в який Католицька Церква ставиться до доктрини виправдання, є насправді біблійним й історично правильнішим. Беквіт стверджує, що протестанти часто в помилковий спосіб розуміють церковну доктрину.

Він признається, що був шокований, як поставились до  його відмови та поновного повернення до Католицької Церкви. Він письмово звернувся до Виконавчого комітету Євангельського Богословського Товариства, не бажаючи відкривати публічну дискусію, але був вражений ворожим наставленням з боку євангеликів. Його веб-сайт постійно атакують, часто в образливий спосіб, критикуючи за крок, який він зробив.

Вивчаючи твори Отців Церкви, Беквіт знайшов у них чимало вчення, яке навчає Католицька Церква, а відкидають євангелики, як, наприклад, дійсну присутність Христа в Пресвятій Євхаристії, хрищення дітей, апостольську спадкоємність  та багато іншого. Професор Беквіт підкреслює, що ті істини віри, які були знехтувані протестантами, мають глибоке обґрунтування й до початку Реформації ніким не спростовувалися. А звідси витікає, що вихідною точкою для всіх християн, як і раніше є католицька віра. Щоб залишатися протестантом, необхідно мати по-справжньому сильні аргументи, яких (тут професор Беквіт спирається на власний досвід спілкування з багатьма протестантами різних конфесій) більшість віруючих-некатоликів не мають і ніколи не мали. Він зрозумів, що й далі відкидати католицьку Церкву означало би відкидати ту Церкву, яку заснував Сам Христос.

У книжці «Повернення до Риму: сповідь євангельського католика» він написав: «І, насправді, якщо б я наново повернувся до Церкви та прийняв Святі Таїнства, то нічого би не втратив, бо й далі залишився би Христовим учнем і вірив би у все, що сповідує Вселенська Церква, в що, зрештою, завжди вірив. І якщо Церква має рацію щодо своїє ідентичності та Святих Таїнств, то я отримаю благодаті, які не зможу отримати іншим способом».

У березні 2007 року ці думки привели Френсіс Беквіта з дружиною до зустрічі з католицьким священиком, щоб обговорити свій намір увійти в повну спільність з Церквою. Вони почали відвідувати курс католицької доктрини та катехизи для дорослих.

Коли професора Беквіта запитали, чого можуть навчитись одні від одних католики та євангельські християни, він відповів: «Це можливість до взаємозбагачення. Я вірю, що католики можуть навчитись від євангельських протестантів як молитись, навчати та наводити доктринальні докази, адже католики часто тільки спираються на церковний авторитет. Євангелики, в свою чергу, можуть навчитись від католиків, що католицтво – це історична віра, яка не зникла з лиця землі між ІІ та ХVІ  сторіччям. Чимало з того, що євангелики вважають вигадками католиків, має своє глибоке історичне коріння. Очевидно, тільки це не переконає жодного протестанта, який не вважатиме це твердження справжнім. Але може допомогти йому оцінити той факт, що ті ж самі християни, які сформували біблійні канони, також вірили в дійсну присутність Христа в Пресвятій Євхаристії, в чистилище, заступництво святих і у відпусти. Якщо ці християни, що знали Біблію більше, ніж ми, не вважали це практики та вірування небіблійними, то це означає, що їх не можна просто усунути тільки тому, що вони чужі протестантському досвідові».

Френсіс Дж. Беквіт наголошує, що в численних католицьких парафіях, на жаль, не пропонують віруючим якісного проповідування та богословської науки, як це зустрінемо в кращих протестантських спільнотах. Це повинно заохотити католиків серйозніше ставитись до євангелізації на всіх рівнях, готуючи вірних вміти виходити назустріч світові, несприйнятливому до християнського погляду на життя.

09 лютого 2019