Священник з Польщі, що служить у медіа в Україні: нести обнадійливе слово
Світлана Духович - Ватикан
Отець Лукаш Орловський зі Згромадження Місіонерів Облатів Непорочної Марії вже понад два роки здійснює своє служіння в Києві, де працює на Католицькому Телебаченні Віковічного Слова EWTN. 31-річний польський священник прибув в Україну в липні 2022 року, місяць після пресвітерських свячень. Він сам попросив Генерального Настоятеля, щоб першим місцем його служіння стала саме Україна, бо, як він сам пояснив, ця країна припала йому до душі, коли він там був на так званому річному стажуванні в 2019 році. Відповідаючи на запитання про те, чи не було в нього страху приїжджати в країну, де йде війна, отець Лукаш відповів: «Страх, мабуть, був, але він не був паралізуючим, бо я вже знав, що росіяни відійшли від Києва, тобто що наші захисники змогли їх відкинути майже за межі України. І, на щастя, завдяки захисникам ми можемо нормально функціонувати і працювати».
Передавати людям слова надії, обнадійливі слова
Нагодою для інтерв’ю з отцем Лукашем Орловським став Ювілей працівників суспільних комунікацій. Його служіння в католицьких медіа в країні, де вже три роки йде війна, заслуговує особливої пошани, бо серед страждання, темряви і хаосу він зі своїми співбратами і колегами сіє зерна надії і показує промені світла.
«Для мене праця в медіа – ділиться він, – це, насамперед, проголошення Євангелія. Я собі так уявляю, що тоді, коли Ісус прийшов на світ, і після Його воскресіння, вознесіння на небо, цю усю історію євангелисти записали на папері, в Євангелії. А сьогодні таким простором, на якому ми записуємо Євангеліє, також є папір, але теж, медійний простір, тобто всі ці мегабайти, гігабайти, відео, радіо, телебачення, – всі ті канали, де лунає Євангеліє».
Іншим аспектом своєї місії отець Лукаш бачить те, щоб допомагати людям, які шукають для себе надію. «Я пам'ятаю, що коли я був підлітком, то я шукав обнадійливі слова, які б мені допомогли чи боротися з гріхами, чи просто знайти якусь надію на краще майбутнє для себе, – ділиться він. – Я шукав ці слова в Інтернеті, тому що тоді вже інтернет був доступний для всіх. І я так само сьогодні дивлюся на нашу місію: проголошуючи Євангеліє в інтернеті, в телебаченні, в радіо, ми можемо передати людям слова надії, обнадійливі слова, підбадьорити їх, щоби вони пізнали Бога трохи ближче, щоби знали Бога, щоб усвідомлювали, яким Він є насправді, а не зупинялися на своїй уяві про Нього, щоб знали, що Він – люблячий батько».
Долати виклики з Божою допомогою
Нелегко плекати надію в таких важких обставинах, де багато людей перебуває на грані безнадії. Отець Орловський пояснює, що для того, щоб краще виконувати свою місію, вони стараються не лише працювати в офісі, в своїй студії, але й виходити і зустрічати людей, які переживають різні труднощі і щоби розуміти їх краще». «Знаючи, з якими проблемами вони стикаються, нам легше доносити їм слово надії», – наголошує він.
Священник пояснив, що війна ускладнює працю EWTN в Україні в різних аспектах. «Наприклад, дуже важко, знайти нових працівників, – зазначив він. – Бо чимало людей перебуває на фронті, а інші просто не хочуть подорожувати між містами. Отже, виклики є, але виходячи до людей, слухаючи їх, ми відповідаємо на ці виклики, і робимо це не самі, а з допомогою Ісуса Христа».
Кожного ранку казати Господу: “Так, я хочу це робити для Тебе”
В періоди криз і воєн перед фахівцями, праця яких пов’язана з людьми, стоїть подвійний виклик: з одного боку, самим дати собі раду з емоціями та почуттями, породженими ситуацією, а з іншого боку, підтримати інших. Молодий священник-облат поділився, що в цьому йому допомагають три речі: «По-перше, це молитва, бо наше служіння особливе, в тому плані, що ми перебуваємо в офісі від 9:00 до 18:00. І ми не маємо багато вільного часу, але дуже важливо використовувати хвилини вільного часу на те, щоби черпати натхнення в молитві, чи в адорації Пресвятих Дарів. Наприклад, сьогодні в 12:00 ми будемо транслюватися адорацію тут в студії. Бо молитва дуже допомагає. Друга важлива річ – це спільнота. Ми всі, як облати, живемо у спільноті. Нас тут працює троє і ми мешкаємо разом тут, в квартирі, і ми постійно один одного якось підбадьорюємо. Наприклад, один каже іншому: “Гарну проповідь ти сказав”. Або один записує програму, а хтось інший йому допомагає писати, чи готує знімальний майданчик. Один з нас працює як директор, то ми його постійно підтримуємо, подаємо пропозиції. Як спільнота, ми щовечора маємо рекреацію, жартуємо, дивимося фільми, ну і просто проводимо разом час. Ну і третя річ це, така справа, за яку постійно треба боротися – це послідовність дій навіть у важких моментах. Наприклад, коли вже другий чи третій день треба бути в офісі, і постійно відбуваються обстріли, і не можна переїхати через міст, бо звучить повітряна тривога, бо нас дронами атакують, і постійно є напруга, страх і стрес, то важливо, щоб в тому всьому зберегти певний спокій, тобто бути якомога більше послідовним, казати собі: “Так, все це відбувається, але ми ж тут не для того, щоб нам було вигідно, зручно. Ми служимо Господу”. За цю послідовність треба постійно боротися. І кожного дня вранці треба просто вставати і говорити Господу: “Так, я хочу робити це для Тебе”».
Війна вчить долати поділи
Війна є надзвичайною ситуацією, яку не всі люди в своєму житті були змушені переживати. Кожного вона чогось навчила. Отець Лукаш Орловський вказує на уроки, яких навчився, працюючи на католицькому телебаченні в цей важкий період в Україні. «Ми, як медійники, – наголошує він, – маємо плекати надію, а не лише показувати патологію, проблеми, незлагоду, війну. Так, це все треба показувати, але також в такому контексті, що в цьому всьому є присутній Бог, який укріпляє людину, дає надію, Який спасає людину. І в контексті війни я побачив також, що дуже важливо, не шукати сенсацій, не намагатися постійно придумувати заголовки, які приваблюють увагу людей, немов би це було змагання за найцікавіший заголовок. А важливо, щоби люди в цих католицьких медіа знаходили перспективу світла, точку зору Ісуса Христа, щоби ми показували, що так є війна, є непорозуміння, конфлікти тощо, але серед всього цього є також, наприклад, військовий капелан, якого зустрічають люди, військові, віруючі і невіруючі, і він прийшов до них, щоб помолитися. І в цьому всьому, в цій війні, яка є просто вершиною розрухи, в цьому всьому є Бог, Який єднає людей. І я впевнений, що прийде такий час, що війна закінчиться. І цей розбрат теж якось вирішиться з допомогою Святого Духа. І на мою думку, цього мене вчить праця в цих умовах війни: важливо показувати, що не потрібно жити в конфлікті, не потрібно постійно сваритися одні з одними і шукати тільки відмінності між нами, а шукати також те, що нас об'єднує. Тому що, власне, так діє диявол, який вказує лише на відмінності, щоби ми в іншій людині вбачали лише або ворога, або того, який хоче нам якось зашкодити. А він нам ніколи не покаже, що друга людина хоче якогось добра для нас».
EWTN і Ювілейний рік
Цього року велика увага католицьких медіа світу звернена на події, пов’язані з Ювілейним роком. «Наскільки це буде можливим, – розповідає отець Лукаш Орловський, – ми на EWTN хочемо транслювати найважливіші події, які відбуватимуться за участі Папи Франциска. А окрім того ми тут як працівники телебачення і Католицького Медіацентру, – це дві установи, які дуже тісно взаємопов'язані і співпрацюють, – хочемо поїхати до Риму, відвідати найважливіші місця, пов'язані з Ювілеєм. Це буде наше спільне паломництво, під час якого хочемо скористатися благодатями, які нам Церква дає через Ювілей. Ми теж транслювали, наприклад, відкриття Ювілейного року в нашому катедральному соборі в Києві, що відбулося в часі Різдва. І в мережах на Фейсбуці, в Інстаграмі ми оприлюднюємо фрагменти булли Папи Франциска Spes non confundit».
Не лише інформація, але й діалог
Ще донедавна як світські, так і релігійні ЗМІ вважали своїм завданням інформувати, тобто поширювати інформацію. Дедалі частіше в цій сфері використовується слово “комунікувати”, яке передбачає активне залучення до процесу обох сторін: як медіа, так і публіки. «Я вважаю, що ми як католицькі медіа, – зазначає отець Орловський, – маємо не лише передавати інформацію, але й дбати, щоб ця інформація була пов'язана з контекстом. Тобто допомогти людям усвідомити, що Бог хоче сказати через певну конкретну подію. Наприклад, подаючи інформацію про Святий рік, слід говорити водночас, що Бог нам хоче сказати, як своїй Церкві».
Священник ще раз наголошує, наскільки важливо взаємодіяти з глядачами, читачами чи слухачами. «Наприклад, ми нещодавно були в парафії Пресвятої Трійці в Хмільнику, і там до нас підійшов один чоловік і запитав про фільм про отця Яна Крапана, священника, який мав значний вплив на відродження Церкви на Вінниччині. На наших ресурсах, насправді, колись був такий фільм, але ми вже давно його не завантажували в інтернет. І тепер я знову завантажив цей фільм і хочу вислати на групу на Фейсбуці як відповідь на прохання цього чоловіка. Я розумію, що він шукав інформації про цього священника, який служив теж і в їхній парафії у Хмільнику. Це приклад такого діалогу: вони кажуть, чого потребують, а ми відповідаємо».
Звернення до української молоді
Отець Лукаш, 31-річний священик, який приїхав в Україну, щоб служити людям у такий важкий час, має що сказати своїм ровесникам в Україні: «Хочу сказати всім молодим людям, щоб ви ніколи не здавалися в своїй боротьбі за свою святість. Ви живете в різних важких умовах: хтось воює на фронті, хтось просто живе сам в квартирі, хтось може не має роботи, хтось може на еміграції живе, хтось – як біженець. Хтось страждає від самотності, хтось інший має занадто велике навантаження. І важливо серед цього всього не здаватися. І першу річ, яку треба робити, незважаючи на те, де я і ким я є, це просто боротися за свою святість. І не лише боротися, але теж усвідомлювати, що боротися за святість – це важко. Але в цій боротьбі ви не самі, бо Ісус Христос покликав вас до святості, і тому ви можете стати святими. І не здавайтеся в цій боротьбі ніколи, бо сатана буде вас спонукати до того, щоб здатися і забути про те, що я людина, що я Божа дитина, що Бог мене любить і що мене люди теж люблять, але ви про це не забувайте».
Священник пояснює, що для нього означає святість: «Це тоді, коли я пізнаю Бога і розумію, що Він мене любить, і на цю любов я відповідаю конкретним вчинком і бажанням шукати Його. І ще одна важлива річ, що люди, які є святими, є не лише в небі. Папа Франциск прекрасно написав про це в цьому своєму повчанні Gaudete et exultate, що cвяті – це ті люди, які теж живуть поруч з нами, це звичайні люди, які теж мають свої гріхи, але вони просто знають, що своїм гріхом вони ранять серце Ісуса, стараються цього не повторювати, але коли знову це стається, то знову піднімаються і йдуть до Ісуса. Святість – це усвідомлення, що Господь мене любить і на цю любов відповідати теж конкретними вчинками, конкретним життям».