Отець Андрій Рак: жінки, які супроводжують Ісуса, витривалі в час терпіння
Світлана Духович - Ватикан
«Теперішні обставини в Україні спонукають нас відкривати нові підходи також і в нашій духовності, нові шляхи пізнання Бога в тих чи інших обставинах», – зазначає отець Андрій Рак зі Згромадження Найсвятішого Ізбавителя, ділячись думками про постаті жінок, які супроводжували Христа в найкритичніші моменти Його земного життя. Ці роздуми були записані в контексті Неділі мироносиць, яка у Церквах візантійського обряду припадає цього року 30 квітня, напередодні місяця травня, який Католицька Церква присвячує Пречистій Діві Марії.
Отець Андрій підкреслює, що довший час присутність жінок поруч з Ісусом на дорозі Його служіння була, зазвичай, не надто видимою, можна сказати, мовчазною, але вже на останніх етапах Ісусової мандрівки, коли починалися труднощі, то здається, що саме ці особи в дуже особливий і визначальний спосіб товаришували Ісусові. «Вони напевно змогли підтримати Його там, де цього не змогли зробити інші, – підкреслює священик. – І дуже цікавим був ранок Воскресіння: ми бачимо певну незвичайну подію в спільноті учнів Ісуса, коли саме жінки, які, напевно, за їхнім звичаєм, за покликом серця вдосвіта вийшли, щоби вшанувати померлого Ісуса, намастити Його тіло за юдейським звичаєм, і вони перші зіштовхнулися з реальністю порожнього гробу. І вони чують слова Благовіщення, вже іншого Благовіщення – Благовіщення Воскресіння».
І саме ці жінки, як підкреслює отець Андрій, стають першими апостолами після воскресіння. «Це надзвичайно цікаве покликання – покликання радості, покликання нести цю новину про пережитий глибокий досвід: вони не можуть сказати щось конкретне, а тільки передають спільноті учнів слова ангела про воскресіння Ісуса», – пояснює він.
Священик-редемторист зауважує, що хоча Ісус, зазвичай, був оточений особами чоловічої статі, «але у моменти самотності і відкинення Ісуса, небезпеки для його життя, на передній план виходять саме жінки». «І вони не лише були з Ісусом, коли Він чинив чуда, – пояснює він, – але й коли Він був покинутий навіть своїми учнями. І бачимо певний цікавий і дуже цінний баланс в учнівстві Ісуса, коли і чоловіки, і жінки в якийсь різний спосіб є присутніми біля Нього і також в різний спосіб є відсутніми. Саме жінки були в моментах, коли Ісуса заарештували, коли прибили до хреста, вони залишилися у підніжжя хреста і були до кінця там, поки Ісуса не зняли з хресного дерева. Вони були також там, коли Йосиф з Никодимом прийшли хоронити тіло Ісуса. І вони були також в ту неділю зранку, ставши свідками порожнього гробу».
За словами нашого співрозмовника, це спонукає нас звернути увагу на властивість жіночої статі, що відрізняє її від чоловіків. Коли чоловіки говорять, то вони, зазвичай, більше ґрунтуються на переконаннях, на впевненості, вони мають певний тип віри, про який вони говорять. «Але ми бачимо, що цього є замало, коли йдеться про загрозу для життя і небезпеку, – зауважує отець Андрій. – Тоді інколи інстинкт збереження життя є сильнішим і він змушує людину відступити. І коли після воскресіння Ісус об’являється учням при Тиверіядському озері і веде діалог з Петром, то дуже цікаво, що Він не питає його про переконання, про його віру, про твердість, але запитує про любов, що, напевно, спантеличило Петра як практичного рибака, який звик бачити результат, прикладати зусилля. Але у відповідальних ситуаціях, коли відмовляють наші переконання і певні логічні конструкції нашого мислення, включається, власне, любов, яка несе людину, яка інколи дає поштовх чинити певні дії там, де вже наше мислення, наша логіка відмовляється від цього. І виглядає, що тоді саме любов має витривалість. І саме жінки, які слідували за Христом від початку, зберегли той вогонь посвяти, який живиться любов'ю, яка притаманна жіночому серцю».
Отець Андрій зазначає, що серед жінок, які були серед Христових учнів, Пречиста Діва Марія, Яка роздумувала у своєму серці про події, які переживала, була прикладом також і для інших жінок. «Вони теж, напевно, вчилися від Неї слідувати за Ісусом, бути поруч з Ісусом, бо Марія була першою, яка від самого початку до самого кінця була при Ньому», – підкреслює він.
Пов’язуючи свої роздуми із сьогоднішнім контекстом, священик-редемпторист зауважує, що наш народ також тепер переживає свою хресну дорогу, на якій поруч з нами присутня Матір Божа. «Богородиця сьогодні в особливий спосіб присутня серед нашого народу і проявляється в стоянні й витривалості людей, – каже він. – Сьогодні жінки, з одного боку, як матері, чи дружини, під впливом свого інстинкту збереження життя – бо це те, що Господь заклав у жіноче серце – намагаються зберегти життя сина чи чоловіка, й можливо, іноді стараються уникнути того, щоб вони йшли в небезпеку війни. А з іншого боку, бачимо надзвичайну терпеливість, витривалість в чеканні, в молитві тих, чиї рідні – сини, чоловіки чи батьки – є на фронті. І це є гідним подиву, це те, що їх дуже уподібнює дуже до біблійної постаті Матері Божої».
Отець Андрій підкреслив, що Богородиця є також і тепер присутня в болі й стражданні своїх дітей, усіх тих, хто страждає. За його словами, місяць травень – це місяць особливого усвідомлення присутності Марії в теперішньому нашому часі. «І якось важко говорити теоретичні речі, – зазначає він, – бо це час для мовчазної, тихої молитви багатьох людей, бо дуже багато страждання, дуже багато болю, особливо ми досвідчуємо це, слухаючи людей, розмовляючи з ними. Тому також і ми самі взиваємо до Богородиці і просимо її про товаришування усім, хто страждає, щоби могти вистояти, щоби могти пройти цю нашу хресну дорогу. І ця Марійська побожність в цьому часі, напевно, має відтінок стояння при Христі і витривання, витривання до кінця».
