Отець Антоній Вацеба, ВС: попри війну, ми мусимо жити
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ - Ватикан
Від 9 до 12 листопада 2022 р. в Римі відбувалася ІІ Асамблея вищих настоятелів і настоятельок УГКЦ. Серед її учасників був о. Антоній Вацеба, Настоятель української провінції Згромадження Воплоченого Слова. Після завершення зустрічі провідників українського монашества священик завітав до нашої студії, розповівши про служіння в умовах війни, про те, як такі випробування впливають на молитву, поділився думками про те, звідки черпати сили для надії і про значення такої зустрічі, яка зібрала разом представників монашества з України та діаспори.
Отці Воплоченого Слова в Україні мають 6 спільнот: одну на Закарпатті, дві в Івано-Франківську та по одній у Вінниці, Краматорську та на півдні країни. «Я пригадую той ранок, коли ми екстрено зібрали нараду провінції, щоби вирішити, що маємо робити, як діяти. І всі ми були однозгідними в тому, щоби не панікувати та щоби залишатися зі своїми людьми, там де ми служимо», – зазначає о. Антоній, розповідаючи про те, в якому стані широкомасштабне російське вторгнення застало їхні спільноти. «І насправді, особливо спільноти в центральній, східній і південній Україні, дякуючи також багатьом доброчинцям з-за кордону, допомозі Згромадження, змогли підтримувати і допомогти багатьом людям», – сказав священик, навівши приклад того, як Вінниця стала «транзитним пунктом» для людей, які втікали від жахіть війни. «Це важко виразити словами, але ми на власному досвіді пересвідчилися в тому, що сказав у одній із проповідей Блаженніший Святослав: допомагаючи іншим, страх і гнів можна перетворювати в мужність», – стверджує настоятель Отців Воплоченого Слова в Україні.
А як випробування впливають на молитву, зокрема, у випадку священика? Відповідаючи на таке запитання, о. Антоній зауважив, що деякі речі «неможливо пояснити розумом». «Війна – це безумство, це не можна пояснити словами. Особливо в ті моменти, коли втрачаєш рідних, близьких, коли доводиться втішати тих людей, які втратили рідних, бракує слів. І тут допомогою стає молитва. Це той момент, і особистісний, і спільнотний, коли ти можеш сказати Богові все те, що відчуваєш. Це з одного боку. А з другого – зрозуміти, що попри всі ті негаразди, попри все те, що з собою несе війна, Господь є з нами, Він нас не полишив серед цієї біди», – сказав священик, додаючи, що особливо для духовної особи молитва є стимулом не опускати руки, а шукати нові відповіді на виклики.
Також і Вінниця, де мешкає і служить о. Антоній, хоч віддалена від лінії фронту, пережила трагедію ракетних ударів, які забрали десятки життів. Душпастир розповів, що місце потрапляння ворожих ракет було всього кількасот метрів від їхнього помешкання. Говорячи про те, звідки люди черпають сили, щоби не піддаватися відчаєві, він зазначив, що люди знаходять надію одні в одних, «адже якось так природньо є, що біда нас об’єднує». «Людське співчуття допомагає бути єдиними, але також і віра в Бога і любов до батьківщини. Я думаю, що саме ці три речі – співчуття, віра в Бога та любов до батьківщини – допомагають людям не втрачати надію, допомагають людям жити, незважаючи на те, що війна несе за собою смерть», – каже священик.
Час, проведений в Римі, став нагодою для різних зустрічей, зокрема, з представниками українського монашества в діаспорі та зі співбратами зі свого згромадження з інших країн світу. «Багато-хто з-за кордону дивується, як під час війни нам вдається далі жити, займаючись звичними справами», – розповідає о. Антоній, ділячись думками про те, яке послання він хотів донести під час згаданих зустрічей. «Насправді, попри війну, – пояснює він, – ми мусимо жити, мусимо працювати, мусимо думати про душпастирство, про катехизацію, про працю з молоддю та сім’ями, і багато-хто дивується цьому». Очевидно, додає душпастир, тема війни «нас болить, і це буде тривати й після її завершення, бо рани, залишені війною, доведеться лікувати довго», але саме цю ідею старалися донести тим, з ким зустрічалися, що «ми продовжуємо жити, продовжуємо служити, хоча війна триває, але ми мусимо жити».
