Шукати

Отець Андрій Рак Отець Андрій Рак 

Отець Андрій Рак: Серед страждання іти шляхом, яким веде Провидіння

В інтерв’ю для Радіо Ватикану – Vatican News Провінційний Настоятель Згромадження Найсвятішого Ізбавителя в Україні розповів про те, які виклики поставила війна перед їхніми спільнотами, та поділився своїми думками про душпастирський супровід вірних в час страждання і болю.

Світлана Духович – Ватикан

«Богопосвячені особи – це люди, які гуртуються навколо Христа, творять спільноту і моляться. Спілкування з Богом необхідне для нас, щоби ми мали що сказати людям, і навіть якщо не сказати, то щоб мали силу послухати їх, і підносити ці речі в руки Спасителя, Творця, провидіння Якого чуває над нами», – зазначив в інтерв’ю для Радіо Ватикану – Vatican News отець Андрій Рак, Провінційний Настоятель Згромадження Найсвятішого Ізбавителя (редемптористів) в Україні. Він брав участь в Генеральній капітулі свого згромадження, яка проходила від 11 вересня до 6 жовтня 2022 р. поблизу Риму.

Не боятися нових шляхів

«Виходити поза структури, не боятися йти новими шляхами, і виходити із так званих “зон комфорту”» – з таким закликом до учасників Генеральної капітули редемтористів звернувся Папа Франциск, приймаючи їх на аудієнції 1 жовтня 2022 року. Отець Андрій, який також був присутній на цій зустрічі з Папою, поділився своїми думками про те, які “зони комфорту” жорстка дійсність війни змусила покинути українських редемптористів. Він зауважив, що відчуття суттєвої переміни, пов’язаної з втратою звичних обставин, прийшло з рішенням відкрити двері своїх монастирів для внутрішньо переміщених осіб. Для деяких ченців, особливо старшого віку, і також особисто для нього, ділити простір із незнайомими до того людьми, було викликом. З прибуттям біженців були стерті кордони між клявзурою – простором, куди, зазвичай, мають право заходити лише ченці – та іншими частинами монастиря, бо не всі монастирі мали можливість виділити для цього окремі приміщення. «Ми завжди мали досвід праці з людьми назовні, – пояснює настоятель, – і в монастирі завжди було місце, де ми могли зібратися окремо, в своєму вузькому колі, обговорити певні речі, побути між собою як монахи-священики, як брати, як спільнота. І це був виклик також і для мене особисто, бо я не знав, як реагувати, але з іншого боку, через якісь такі моменти, я був дуже вдячний своїм співбратам за те, що на місцях настоятелі, ігумени і спільноти відкрилися».

Цей новий досвід, за словами отця Андрія, додав спільнотам життя. Він додав, що присутність біженців стала позитивним досвідом також і тому, що походячи з різних частин України, вони зуміли дуже добре організувати спільне життя. «Вони налагоджували між собою порядок і в стосунку до нас, і з харчуванням, і з пранням, і з усіма речами побуту. Такий дуже гарний досвід, – розповідає священик. – На початку їхньої присутності брати були трохи погублені, не знали як дату раду з тим всім, але потім через деякий час я побачив, що вони були навіть задоволені, що є інші люди, яким вони можуть допомогти, принаймні надати їм дах над головою, харчування та найнеобхідніші речі».

Відкритість на взаємне збагачення

Говорячи про вплив цього досвіду на перспективи розвитку редемптористів в Україні, їхній Провінційний Настоятель зазначив, що більшість редемптористських спільнот є в Західній Україні, а якщо їдуть на Схід, то лише на короткий період служіння і потім повертаються. «І для нас тепер є благословенням той факт, що в наших монастирях на Західній Україні ми могли прийняти людей. Майже кожен монастир прийняв біженців, – наголосив він. Хотілось би, аби цей досвід нас також відкрив на те, аби ми могли більше допомогти в тих місцях, які найбільше потерпіли».

Отці-редемптористи та сестри-редемптористки вже служать у Чернігові, одному з міст, яке найбільше постраждало на початку повномасштабної війни. Як під час обстрілів, так і після них, отці возили людям воду, ліки та інші види гуманітарної допомоги. Отець Андрій зауважив, що багато внутрішньо переміщених осіб, яких вони прийняли в монастирях, так і тих, кому вони допомагали на місцях на Чернігівщині, пережили глибокий досвід, позбуваючись певних упереджень.

Вислухати людей, які переживають втрату і біль

У час війни перед багатьма людьми постають питання про те, як реагувати на насилля, на зло. «Про ці речі нам, як душпастирям, сповідникам доводиться часто чути, – ділиться отець Андрій Рак. – Багато є злоби, ненависті, особливо, з причини насильства, нелюдського ставлення, тортур і переслідувань з боку окупантів». Він зазначив, що для себе самого він пояснює це, «як присутність невидимого зла, яке використовує людей як інструмент, щоб ранити, вбивати і чинити насилля», і важливо не плекати ненависті до конкретної людини, щоб ми самі не стали тим самим механізмом зла.

«Стосовно тих людей, які носять цей тягар ненависті, особливо тих, які втратили рідних з різних причин, чи матерів, дружин, сестер, які мають чоловіків, дітей, братів на фронті, – пояснив він, – завдання нас, душпастирів, полягає в тому, аби вислухати їх, дати їм можливість говорити про свій стан. І в розмовах з людьми і в сповідях ми досвідчуємо, наскільки важливо їх вислухати. І дуже важливо витримати таку “атаку” емоцій, болю і страждання. Це є великим полегшенням для людей».

Підносити до Господа страждання людей і черпати в Нього силу

«Те, що ми не можемо безпосередньо змінити, це треба, напевно, прийняти», – підкреслює священик-редемпторист, ділячись порадою богопосвяченим особам щодо збереження духовної рівноваги в ці складні часи.

«Богопосвячені особи – це люди, – додав він, – які гуртуються навколо Христа, творять спільноту і моляться. Спілкування з Богом необхідне для нас, щоби ми мали що сказати людям, і навіть якщо не сказати, то щоб мали силу послухати їх, і підносити ці речі в руки Спасителя, Творця, провидіння Якого чуває над нами. Це не обійдеться без страждання, без болю: ми як богопосвячені особи, чи як священики, чи черниці, не можемо загородити себе від страждання, бо страждав наш Спаситель. Він може дати нам лише силу, щоб перейти через цей досвід і, можливо, ще когось іншого повести за собою, або товаришувати з кимось на цьому шляху».

Таємниця страждання

В цей період, на восьмий місяць війни, для багатьох людей, які докладають зусилля для того, аби у різний спосіб допомагати своєму народові, неминуче надходить втома, але нелегко дозволити собі створити простір для відпочинку і тиші. Отець Андрій ділиться, що це було нелегко і для нього, коли він приїхав на Генеральну капітулу до Італії. Він підкреслив, що, особливо, в критичні періоди важливо спілкування з Богом, бо Він є джерелом, що провадить правдивою дорогою. «Моліться, бо ми відчуваємо вашу молитву», – з таким проханням, як зауважив священик, до нього звертаються військові. «З одного боку, важливо займатися гуманітарною допомогою, та іншими видами діяльності, які є видимими, – пояснив він, – але є невидимі речі, які є не менш важливими в нашій ситуації. Власне, стоячи перед Богом, нас вчить досвід Христа, досвід життя Ісуса, чи досвід жінок і Марії, які стояли під хрестом, і яким було боляче, але вони вистояли, бо вдивлялися в Розп’ятого. Страждання – це таємниця і вона не несе лише негатив, воно не є лише тим, від чого треба тікати, а воно нас перемінює всередині. Це є великий виклик, і, мабуть, одна справа – просто говорити про це, але інша справа – вистояти, перейти ту дорогу, прямувати тим шляхом, яким нас веде Провидіння».

 

15 жовтня 2022, 18:45