Митрополит Емануїл: спільне святкування Пасхи було би могутнім знаком примирення

Andrea Tornielli / Світлана Духович

Редакційний директор Дикастерії в справах комунікації Святого Престолу Андреа Торніеллі спілкувався з Халкедонським митрополитом Емануїлом, який очолив делегацію Константинопольського патріархату, що прибула до Ватикану, аби 29 червня 2021 року взяти участь в святкуваннях урочистості святих Петра і Павла.

Жити вірою в глибині серця, аби передавати її іншим

«Звіщення Євангелія у світі не є питанням стратегії, – зауважив митрополит, роздумуючи про євангелізацію у наш час. – Я боюся, що ми більше думаємо про виживання християнства, ніж про те, щоб ділитися доброю новиною про воскреслого Христа». Постмодернізм, за його словами, систематично кидає виклик будь-якій формі інституції і християнські Церкви не застраховані від цього виміру сучасної секуляризації. Ієрарх процитував Христовий заклик з Євангелії від Матея: «Дана мені всяка влада на небі й на землі. Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім'я Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав. Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт 28, 18-20). Цей євангельський уривок, за словами митрополита Емануїла, показує, як передавати віру в Христа тим, хто перебуває у сумнівах. «Христос – альфа та омега нашої місії. Він, одночасно, присутній на шляху, яким передається віра, і в кінці цього духовного шляху», – наголосив він, пояснюючи, що місія полягає в тому, аби «одягнутися в Христа» (Рим. 13,14), тобто, у глибині серця жити таїнством Господньої смерті та воскресіння, перш ніж запропонувати це серце іншим і посвятити його за життя світу. Архиєрей додав, що незважаючи на різні труднощі, які сьогодні християни переживають в різних частинах світу, це все не відрізняється суттєво від того, що переживали перші християнські громади. «Проблема полягає не в глобалізації, а в наших стосунках зі світом, –зауважив він. – “Бути у світі, але не від світу”, як зазначається в Листі до Діогнета».

Піклування про природу та про ближніх – нагода для екуменізму

Пригадуючи про дві останні енцикліки Папа Франциска Laudato si’ та Fratelli tutti, Халкедонський митрополит зазначив, що вбачає в цих двох документах «чудову нагоду для діалогу та зближення». Він також підкреслив, що Патріарх Вартоломей І також приділяє велику увагу як захисту навколишнього середовища, так і питанням солідарності. За його словами, під час свого тридцятирічного служіння як очільника Вселенського Патріархату, Вартоломей

неодноразово наголошував на взаємозалежності між збереженням природи та турботою про інших. Тому Laudato si’ та Fratelli tutti, як підкреслив митрополит, є «можливістю для діалогу, але, насамперед, для екуменічної співпраці».

Діалог – єдина зброя для боротьби проти фундаменталізму

Маючи великий досвід міжрелігійного діалогу, особливо між християнами та мусульманами, Митрополит Емануїл поділився своїми думками про те, як боротися з фундаменталізмом та не допускати використання релігії для виправдання ненависті та насильства. Проблема релігійного фундаменталізму та екстремізму, як він пояснив, не є новою, і вона не обмежується лише релігією. Але багато досліджень, зазвичай , розкривають коріння насильства в його релігійному контексті. Релігію, за його словами, звинувачують у тому, що вона, нібито, легітимізує ненависть до іншого. Для того, аби спростувати це, ієрарх процитував вислів із Бернської декларації 1992 року: «Злочин в ім'я релігії є злочином проти релігії». Саме цей вислів подає дуже конкретну концепцію релігії, що не відповідає тим, хто має намір використовувати її задля політичної вигоди. «Мій багаторічний досвід  у галузі міжрелігійного діалогу, – вів далі він, – показав мені, що потрібно ставити акцент не стільки на релігії, скільки на необхідності діалогу між релігіями. Діалог – це єдина зброя, здатна запобігти зловживанням з боку фундаменталізму та екстремізму».

Синодальність та екуменічний шлях

Халкедонський митрополит поділився також своїми думками про тему наступної XVI Звичайної Загальної Асамблеї Синоду Єпископів, що відбудеться у Ватикані в жовтні 2023 року на тему: «Задля синодальної Церкви: сопричастя, участь і місія». Він зазначив, що у виборі цієї теми він вбачає один із плодів екуменічних стосунків і це не випадково, що в найновіших документах Міжнародної змішаної комісії богословського діалогу між Католицькою та Православними Церквами, починаючи з документа, прийнятого під час пленарної асамблеї цієї комісії в італійському К’єті 2016 року, мова йде про синодальність та першість. Митрополит Емануїл процитував сам документ: «Протягом усього першого тисячоліття, Церква на Сході та на Заході була єдиною у збереженні апостольської віри, у безперервності апостольської спадкоємності єпископів, у розвитку структур синодальності, нерозривно пов'язаних з першістю, та у розумінні влади як служіння (дияконії) любові. Хоча єдність між Сходом та Заходом інколи порушувалася, єпископи Сходу та Заходу усвідомлювали свою приналежність до однієї Церкви» (п. 20).

Найближча мета діалогу – спільне святкування Пасхи

У контексті наближення до великого ювілею 1700-річчя першого в історії Церкви Вселенського собору, що відбувся в Нікеї 325 року, Халкедонський митрополит пригадав, що саме на цьому Соборі була встановлена формула для обчислення дати Пасхи. Дата Великодня і досі вираховується за цією методикою, хоча і ґрунтується на двох різних календарях: григоріанському та юліанському. «Питання спільного святкування Великодня, – підкреслив він, – поступово постає як екуменічне питання першого порядку. Дійсно, як же ми можемо свідчити істинність таїнства, що лежить в основі свідчення християнства, якщо ми залишаємось розділеними щодо цього питання? Я вважаю, що ювілей, який стоїть на порозі, повинен спонукати нас замислитися над нашими літургійними практиками у пошані до цілісності тіла Христового». Архиєрей додав, що для Православної Церкви календарні питання залишаються тернистими і, як показала історія, можуть призвести до розколів. «Святкування Великодня в ту саму неділю у всьому християнському світі на цій соборній історичній основі, – наголосив він на завершення, – було би могутнім посланням свідчення та примирення».