Капелан педіатричної лікарні «Дитятка Ісуса» про супровід важкохворих

Eliana Astorri / Світлана Духович – Ватикан

Вміти змиритися зі смертю людини як частиною людського існування, коли вже немає можливості втручання за допомогою цілеспрямованих методів лікування хвороби. Не покидати хвору людину, а супроводжувати її в момент смерті, захищаючи її гідність. Такими думками в інтерв’ю для Vatican News поділився отець Луїджі Дзукаро, капелан та очільник відділу біоетики ватиканської педіатричної лікарні «Дитятка Ісуса», напередодні конференції, присвяченої документові Конгрегації віровчення «Samaritanus Bonus» про опіку хворими на критичних та термінальних стадіях життя. Серед учасників заходу, що відбувся 4 листопада 2020 р., – Президент лікарні «Дитятка Ісуса» Маріелла Енок та отець Фермін Ґонсалес Меладо з Конгрегації віровчення.

Супроводжувати дитину і її сім’ю

Як зауважив отець Луїджі Дзукаро, змиритися зі смертю близької людини є особливо важко, коли мова йде про дитину, тому що, «очевидно, для батьків неприродньо визнавати, що вони нічого не можуть зробити, щоб захистити життя своєї дитини». В таких обставинах, як зазначив священик, увесь медичний персонал, лікарі, медсестри, психологи, лікарняні капелани, а також етична служба, намагаються підтримати сім'ю і допомогти їм чітко зрозуміти, що добре для дитини. Бо, врешті, «фізичне життя – це лише один з етапів життя, яке потім відкривається на повноту небесного життя», і потрібно прийняти той факт, що медицина часто не в змозі вирішити всі проблеми.

Капелан пояснив, що це не означає припиняти догляд за хворим, тому що, як зазначається в документі «Samaritanus bonus», коли здається, що нічого більше не можна зробити для зцілення, ще багато чого слід зробити, щоб дбати про людину і супроводжувати її до гідної смерті, намагаючись, насамперед, зменшити до мінімуму страждання і біль.

Хибні рішення походять від самотності

Отець Луїджі Дзукаро зазначив, що на відміну від дітей, батькам яких надзвичайно важко змиритися з тим фактом, що медицина не може більше нічого зробити, у випадку з дорослими може виникнути проблема того, що перед обличчям надзвичайного страждання й почуття покинутості вони можуть приймати рішення, які б, можливо були іншими, коли вони мали би відповідний догляд не тільки з боку сім’ї, а й усього медичного персоналу.