Захист неповнолітніх: Як створити в Церкві безпечне середовище для дітей?

Sr Bernadette Mary Reis, fsp / Світлана Духович – Ватикан

Третій із чотирьох вебінарів, організованих Папською Комісією Захисту Неповнолітніх, Міжнародною Спілкою Вищих Настоятельок, Центром Захисту Неповнолітніх Папського Григоріанського Університету та гарячою лінією «Telefono Azzurro», відбувся в онлайн режимі у вівторок, 30 червня 2020 р., на тему «Віктимологія та реляційна модель захисту». Доповідачем вебінару був член Папської Комісії Захисту Неповнолітніх, психотерапевт, професор Ґабріель Ді-Ліяко. 

Ініціативи богопосвячених осіб, спрямовані на захист неповнолітніх 

Перед початком лекції сестра Пат Маррі, Виконавча Секретарка Міжнародної Спілки Вищих Настоятельок, повідомила про дві події, що стосуються захисту неповнолітніх у Церкві: одна з них – це перше засідання новоствореної Спільної Комісії Міжнародної Спілки Вищих Настоятельок та Спілки Вищих Настоятелів, що відбулося 22 червня цього року. Спільна Комісія має на меті співпрацювати із згромадженнями та інститутами богопосвяченого життя у сфері захисту неповнолітніх та уразливих дорослих. Друга подія – це створення Міжнародною Спілкою Вищих Настоятельок ще двох організмів, що займатимуться захистом неповнолітніх. 

Захист неповнолітніх – це місія

Розпочинаючи свою доповідь, професор Ґабріель Ді-Ліакко підкреслив, що захист неповнолітніх – це місія, і на цьому неодноразово наголошував Папа Франциск, зазначаючи, що захист дітей повинен бути частиною нової євангелізації. Найгіршою перешкодою для цієї місії в Церкві, за словами професора, є страх, який можна подолати лише за допомогою «духовності та почуття покликання», що спонукають до служіння всім, хто в Церкві зазнав будь-якої форми зловживань.

Умови, що сприяють зловживанням

Член Папської Комісії Захисту Неповнолітніх представив три умови, за яких може відбутися зловживання: (1) уразлива особа перебуває у присутності (2) злочинця, який завжди зловживає власною владою, за (3) відсутності опікуна, завданням якого є захищати уразливу особу. Професор наголосив, що кожного разу, коли дитина перебуває у присутності правопорушника за відсутності опікуна, ймовірність того, що дитина зазнає зловживання, становить 90%.

У випадку Церкви, за його словами, їй бракувало здатності бути опікуном. Також і тепер на дієцезальному рівні в Церкві цьому питанню не приділяється достатньо уваги.

Злочинці в Церкві

Професор Ґабріель Ді-Ліакко представив статистичні дані зі США, Австралії та Німеччини, де проводилися дослідження щодо сексуального насильства над неповнолітніми з боку священиків. Деякі з цих даних показали, що серійні правопорушники починають зловживати іншими протягом першого року після висвячення, а їхніми жертвами ставали особи різного віку та статі. Поведінка, спільна як для серійних, так і для випадкових злочинців, – це спосіб, у який вони обдаровують своїх жертв увагою, подарунками та привілеями, аби спонукати жертву до виконання їхніх вимог.

Ще одна статистика показує, що священики, які вчинили злочин сексуального зловживання щодо неповнолітніх, часто в минулому самі зазнали таких самих зловживань. Священикам, які сексуально зловживають дітьми, важко підтримувати стосунки з іншими дорослими, але вони легко підтримують стосунки з підлітками. Вони також, як правило, долають стрес через інші погані звички, такі як, наприклад, зловживання алкоголем чи їжею, або займаються азартними іграми.

Ці дослідження також показують, що 80% священиків, які вчинили сексуальне насильство щодо неповнолітніх, також мають сексуальні стосунки з дорослими різних статей. Тому статистика показує, що сексуальна орієнтація не дає підстав передбачити, що священик буде чинити насильство. Підставою для передбачення правопорушення є доступ до уразливих осіб без нагляду інших дорослих, які виступають опікунами.

Церква як опікун

Психолог вказав на деякі структурні фактори в Церкві, які ускладнюють створення безпечного середовища для дітей, такі як, наприклад, високий рівень ізоляції дієцезальних священиків і недостатній безпосередній нагляд.

Він також зазначив, що в минулому церковні лідери орієнтували свою відповідь на покарання винних священиків, а не на осіб, які зазнали насильства. Це робилося таємно через папську таємницю та інші існуючі системи, які нарешті були скасовані Папою Франциском у грудні 2020 року. Рініше священиків, що скоїли ці злочини, відправляли на лікування, повертали до служіння і переводили на іншу парафію, де вони часто знову чинили зловживання. Тепер особу, яка вчинила насильство, відсторонюють від виконання своїх обов’язків.

Три кроки на шляху створення безпеки для дітей

Роль опікуна, як пояснив професор Ді-Ліакко, має три рівні. Перший крок полягає в тому, аби опікуватися собою. Далі варто формувати мережі з іншими безпечними дорослими, аби створити безпечну спільноту. Ці два фактори згодом будують безпечні системи чи структури, в яких безпечне служіння може здійснюватися у безпечному середовищі.

Всі три рівні захисту необхідні для того, аби Церква була безпечним місцем для всіх людей, особливо, для дітей та інших уразливих людей. Церква, зазначив він на завершення, повиннабути настільки безпечною, як і Христос, Який дозволяв дітям приходити до Нього (пор. Мр 10, 14) та казав, що тому, хто їх кривдить, було б краще, якби млинове жорно повішено йому на шию, і він був утоплений у глибині моря (пор. Мт 18, 6).