Beta-версія

Cerca

Vatican News

Дублін2018: Підтримка і внесок родин з особливими потребами

В столиці Ірландії триває ІХ Всесвітня зустріч сімей, в рамках якої від 22 до 24 серпня відбувається Душпастирський конгрес. Однією з тем, яка розглядалася першого дня, було заанґажування сімей та парафій у допомогу родинам з особливими потребами.

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ - Ватикан

«Коли їм надано голос і коли вони залучаються до спілкування, особи з особливими потребами здатні робити значущий внесок і надихати», – наголосив Тім Керні, представник Міжнародної спільноти «L’Arche», виступаючи під час панельної дискусії, присвяченої темі заанґажування сімей та парафій у підтримку родин з особливими потребами, що відбулася в рамках Душпастирського конгресу на ІХ Всесвітній зустрічі сімей у Дубліні.

Потреба дружби і стосунків

Тім Керні в світлі власного досвіду виокремив три інтуїції. За його словами, особи з розумовими вадами розвитку потребують «стосунків і дружби так само, а може навіть і більше, ніж лікування». Тому, для розвитку свого потенціалу особистого зростання вони потребують «середовища, в якому їхні таланти можуть бути зауваженими».

«Замість того, щоб бути тягарем для суспільства, особи з розумовими вадами розвитку можуть зробити вагомий внесок у суспільство та в Церкву, поділяючи багатство своєї дружби, вмінь і дарувань серця», – підкреслив представник «Ляршу», наголошуючи на важливості сприяння дружбі та стосунків «в рамках розлогої мережі осіб як в родині, так і поза нею».

Свідчення дорослого з синдромом Дауна

«Я дорослий із синдромом Дауна. Мені приємно, що люди бачать мене, а не мій стан. Відчуваю, що моє життя є благословенним», – сказав Майкл Ґеннон, експерт з маркетингу, виступаючи під час цієї панельної дискусії. Він зауважив, що більшість батьків є сумними й наляканими, коли їхня дитина народжується в такому стані. «Мої батьки й дідусі та бабусі вірили в те, що Господь заопікується мною і дасть їм сили зробити для мене все, на що вони здатні», – додав він.

Майкл розповів про шкільні роки, проведені завдяки підтримці батьків у традиційній школі, підкреслив, що «вдома навчився молитися». «Моя віра дійсно важлива для мене. Мені подобається медитувати, бо це допомагає мені розслабитися», – сказав він, розповівши також про заанґажування у парафіяльне життя.

Нестача простору для взаємоподілу вірою

«На жаль, й надалі для неповносправних осіб залишаються обмеженими можливості для взаємоподілу вірою та приналежності до громади», – ствердила Крістіна Ґеджемі, що є координатором мережі «Livability Community Network». Говорячи про неповносправність в католицькому вченні, вона ствердила, що «не зважаючи на багате християнське вчення на тему дару життя, особи з інвалідністю та їхні родини й надалі зазнають відкинення, негативного ставлення, досвіду самотності й ізоляції».

У світлі 47 пункту Апостольського напоумлення «Amoris laetitia», який стверджує, що «особи з інвалідністю є даром для сім’ї та нагодою для зростання в любові, взаємній допомозі та єдності», Крістіна Ґеджемі наголосила, що коли «дійсно ця нагода стане радістю Церкви, всі ми станемо здатними розпізнавати і гарантувати якість і цінність кожного людського життя, з його потребами, правами та можливостями».

23 серпня 2018, 11:13