Діалог з Китаєм: «Завдяки малим крокам»

Sergio Centofanti та о. Bernd Hagenkord, SJ - Ватикан

Діалог є установчою частиною життя Церкви. Він займає першочергове місце в її способі діяння, як всередині, так і в стосунках зі світом. Діалогувати означає входити в контакт із суспільством, з релігіями та культурами. Вже Другий Ватиканський Собор заохочував прийняти діалог як стиль душпастирської діяльності, не лише між членами Церкви, але й щодо нехристиян, цивільної влади та людей доброї волі. Його Конституція «Радість і надія» говорить: «[…] всі люди, віруючі та невіруючі, повинні робити свій внесок у справедливе будування цього світу, в якому доводиться жити разом: це, без сумніву, не може відбуватися без чесного і розсудливого діалогу» (н. 21).

Про діалог яскраво висловився також блаженний Павло VI в енцикліці Ecclesiam Suam: «Церква повинна вести діалог зі світом, в якому живе. Церква стає словом, Церква стає посланням; Церква стає розмовою» (н. 67); Католицька Церква «повинна бути готовою підтримувати діалог з усіма людьми доброї волі, всередині властивого їй середовища та поза ним» (н. 97).

Діалог між особами, інституціями, спільнотами людей сприяє взаємному пізнаванню, яке може перерости в дружбу. В кожному випадку, діалог живиться, насамперед, довірою. Взаємна довіра є плодом багатьох малих кроків, жестів і зустрічей, які конкретно відбуваються при різних нагодах, часто без очікувань та з великою тактовністю. «Завжди існують двері, які не замкнені», як казав Святіший Отець (13 травня 2017).

До теперішньої атмосфери діалогу між Святим Престолом і Китаєм вдалося дійти також і завдяки малим великим крокам, зробленим останніми Папами, кожен з яких відкрив дорогу, додав цеглину до нової будівлі, надихнув думки та вчинки надії. Згадаймо про рівновагу в діях Павла VI та чіткі вказівки Венедикта XVI і святого Івана Павла ІІ щодо позитивного діалогу з китайською владою. Врешті, згадаймо про прискорення, яке Папа Франциск своєю особистістю, жестами та навчанням надає процесові наближення та зустрічі між народами, включаючи також і китайський.

Звісно, церковне рішення на користь діалогу не є методом, зосередженим у собі, не є шуканням компромісів будь-якою ціною чи пораженською поставою, притаманною тому, хто готовий «розпродувати» власні принципи задля легкого політичного чи дипломатичного успіху, забуваючи про сповнений страждань шлях, пройдений католицькою спільнотою. Для Церкви діалог завжди повинен надихатися шуканням істини та справедливості, бути спрямованим на досягнення цілісного добра людської особи, в пошані до фундаментальних прав. Однак, місія Церкви, також і в Китаї, не полягає в тому, щоб змінювати структуру чи керівництво держави, виступати проти земної влади, що виражається через політичне життя. У дійсності, якби Церква зробила своєю місією лише політичну боротьбу, вона б зрадила свою справжню природу й стала би політичним гравцем, одним з-поміж багатьох, втративши своє трансцендентне покликання та применшивши свою діяльність лише до чисто дочасного горизонту.

Щирий і чесний діалог, натомість, дає змогу діяти зсередини суспільства, як для захисту законних очікувань католиків, так і для сприяння добру всіх. В такому контексті, коли голос Церкви стає критичним, це стається не з метою розпалити полеміку, не для безплідних осуджувань, але для розвитку справедливішого суспільства в конструктивному дусі. Таким чином також критика стає конкретним вираженням пастирської турботи, бо вбирає волання страждання тих, які є слабшими й часто не мають сили або повноважень зробити так, аби їх голос був почутим.

На думку Святого Престолу, також і в Китаї метод щирого і шанобливого діалогу, який хоч і здійснюється з труднощами та не без деякого ризику, дасть змогу встановити атмосферу більш довірливого зіставлення, корисного для взаємного пізнавання і спроможного поступово подолати великі непорозуміння минуло, також і того нещодавнього.

Різні сигнали сьогодні дають зрозуміти, що Китай завжди є уважним до “soft power”, яку Святий Престол здійснює на міжнародному рівні. В Китаї історія йде своїм ходом та вимагає уважного розпізнавання з боку тих, на кому лежить особлива відповідальність в Церкві. Саме тому діалог, який Святий Престол понад чверть століття застосовував у стосунках з китайською владою, сьогодні набирає рис справжнього душпастирського обов’язку для тих, які хочуть відчитувати знаки часу та розпізнавати, що Бог присутній в історії, провадить її Своїм провидінням та конкретно діє також і на користь майбутнього китайських католиків.

Переклад: о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ

---------------

Це стаття із серії публікацій, присвячених діалогові між Святим Престолом та Китаєм, приготованої редакцією VaticanNews у співпраці з Державним Секретаріатом.

Попередня стаття:
Діалог з Китаєм: Не за помахом чарівної палички